Мовляти
Мовля́ти, -ля́ю, -єш, гл. Говорить, молвить. Чи се ж тобі гнівитися на Бога, і до його такі слова мовляти? К. Іов. Дидоні низько в ноги впали, а вставиш, їй мовляли так. Котл. Ен. І. 16.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках
МОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., перех. і без додатка, заст. Мовити. До часу глек, — мовляв один розумний лях, — До часу, голубе, нам глечик носить воду (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 45); Він схопився на рівні ноги.. і кинувся, не мовлячи ні слова, в байрак терновий, там і зник з очей (Леся Українка, III, 1952, 250). Мовляють; Мовляли [ви], у знач. вставн. сл. — уживається для виділення слів, які належать не тому, хто говорить, а комусь іншому. Чи то в село лихий примчить якого Паничика, мовляють, судового — Та сарана живе на твоєму добрі (Євген Гребінка, I, 1957, 55); На цей раз приказка здалась: Що декому, мовляли, можна — другим зась (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 7); Наум хвалився людям: — Двох синів маю, та …з одного дерева і хрест, і лопата, мовляли ви… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 103).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 770.
МОВЛЯ́ТИ заст., ГОВОРИ́ТИ (передавати словами думки, почуття тощо, повідомляти про щось), КАЗА́ТИ, ПРОМОВЛЯ́ТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ВИМОВЛЯ́ТИ, БАЛА́КАТИ, МО́ВИТИ, ПОВІДА́ТИ заст., ПРОРІКА́ТИ поет., РЕКТИ́ заст., поет., БА́ЯТИ фольк., ДЕ́ЙКАТИ діал.; ВІЩА́ТИ заст., уроч. (щось значне, важливе); ГА́ВКАТИ вульг. (стосовно людини, яку зневажають); ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ (повільно, протяжно); ЦІДИ́ТИ розм., ВИЦІ́ДЖУВАТИ розм. (неохоче, недбало); ПРОЦІ́ДЖУВАТИ розм. (перев. із сл. крізь зуби - повільно); КАРБУВА́ТИ, ЧЕКА́НИТИ (перев. із сл. слово, речення тощо - чітко, роздільно); РУБА́ТИ розм. (різко); ГРИМІ́ТИ розм. (голосно, басом); ГАРЧА́ТИ зневажл. (сердито, невдоволено); ВИДА́ВЛЮВАТИ, ВИДУ́ШУВАТИ, ВИТИСКА́ТИ, ВИТИ́СКУВАТИ (перев. із сл. із себе - через силу, переборюючи якесь почуття тощо); ХРИПІ́ТИ (хрипким голосом); СКРИПІ́ТИ розм. (різким, неприємним голосом); СТОГНА́ТИ (жалібно, зі стогоном); ХЛИ́ПАТИ розм. (із схлипуванням); СИЧА́ТИ (з присвистом, а також здавленим від люті голосом); ШИПІ́ТИ розм. (вживаючи шиплячі звуки замість свистячих або притишеним, здавленим голосом).
МОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., що і без прям. дод., розм. Те саме, що мо́вити. – До часу глек, – мовляв один розумний лях, – До часу, голубе, нам глечик носить воду (П. Гулак-Артемовський); Ніде ні людського гомону, ні вітру, ні рипу, ні стуку. Штиль. Штиль чорного, глухого північчя, тієї години, коли, мовляли старі люди, десь там у пеклі “чорти навкулачки б'ються” (І. Багряний); – Туманно для мене мовляєш, а все ж останні твої слова я збагнула (О. Бердник).
МОВЛЯВ — ЕТИМОЛОГІЯ
МО́ВА
- псл. *mъlѵа «гомін», *mъlѵiti «гомоніти»;
- походження остаточно не з’ясоване;
- розглядається як звуконаслідувальне утворення (Преобр. І 548; Holub–Kop. 227; Младенов 310);
- зіставляється з дінд. brávῑti «говорить», ав. mraoiti «тс.» (Machek ESJČ 369; Герценберг Ир. языкозн. 132);
- припускається зв’язок з лат. murmurāre «бурмотіти» (Holub–Кор. 227), prō-mulgāre «оголошувати, обнародувати» (Szemerenyi (Emérita 22, 159–160), з псл. mel-/ mol- «молоти» (Schuster-Šewc 945);
- р. молва́ «поговір», бр. мо́ва, п. mowa «мова, мовлення» (з укр.), ст. mołwa, ч. слц. ст. mluva «тс.», вл. (заст.) mołwić, нл. mołwiś, болг. мълва́ «поговір; говір, гомін», слн. [muviti] «бурмотіти», [mólviti] «тс.», стсл. мльвa «галас, нарікання»;
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
. . .
Іншими мовами
мовляти англ.
з ким про що що кому́ speak, talk, з ким talk, speak about sth with sb ві́льно говори́ти have fluency in sth говори́ти голосні́ше speak up не гово́рячи про що not speaking of, not to mention sth
ві́льно Вона́ ві́льно гово́рить іспа́нською. She speaks fluent Spanish. неприє́мно Мені́ неприє́мно про це говори́ти I feel uncomfortable talking about that. fluency have fluency in sth ві́льно говори́ти
мовляти ісп.
з ким про що що кому́ hablar de/sobre alg con algn, з ким hablar con algn de alg
ві́льно говори́ти hablar alg con fluidez
говори́ти голосні́ше hablar (más) alto
не гово́рячи про що sin mencionar alg, ni que hablar de alg
Джерела та література
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 770.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 63.
Великий тлумачний словник (ВТС) сучасної української мови
Зовнішні посилання
https://lcorp.ulif.org.ua/dictua/
https://services.ulif.org.ua/expl/Entry/index?wordid=51925&page=1651
