Відмінності між версіями «Шляхтич»
| Рядок 30: | Рядок 30: | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
|- valign="top" | |- valign="top" | ||
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:200px-Rembrandt._A_Polish_Nobleman._1637.PNG] | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:200px-Rembrandt._A_Polish_Nobleman._1637.PNG]] |
| − | |||
| − | |||
==Див. також== | ==Див. також== | ||
Версія за 00:12, 21 листопада 2017
Шляхтич, -ча, м. Дворянинъ. Ном. № 858, 880. Було тут три шляхтичі; два пило платило, а третій пив зброю лишив. Чуб. V. 64.
Сучасні словники
Особа, що належить до шляхти. Син убогого шляхтича, новогрудського адвоката, і дочки економа, доброї господині, щирої католички, люблячої матері, Адам [Міцкевич] зростав в обстановці, що її в якійсь мірі можна назвати патріархальною Іпа ідилічною (Максим Рильський, X, 1962, 48); Юзеф Крапивницький, хоч і зубожілий, але родовитий шляхтич, не міг не помітити зухвальства батрака (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 26); — Але ж ви на наймита зовсім не схожі, — сказав я. — Бо я, бачите, не з міщан. Я дворянин, шляхтич, як нас тут звуть. Ми шляхтичі з батьків, з дідів (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 263); * У порівняннях. Маруся їла як ніколи. Все їй здавалося надзвичайно смачним, опришки так ґречно припрошували, мов які шляхтичі (Гнат Хоткевич, II, 1966, 145).
Ілюстрації
Див. такожДжерела та літератураСловник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 496. Зовнішні посилання |
