Відмінності між версіями «Темнота»

Версія за 17:11, 30 листопада 2014

Темнота, -ти, ж. 1) Тьма, потемки. А що мені даси, як я виведу тебе із цієї темноти? Рудч. Ск. І. 101. Темнота обняла її зразу. Мир. Пов. II. 55. 2) Невѣжество. 3) Соб. Темные, непросвѣщенные люди. А безрозумна темнота до Дніпра прожогом ринеК. МБ. III. 243. 4) Въ загадкѣ: волкъ. ХС. III. 65.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Вхід · Реєстрація Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

 в означеннях

Тлумачення, значення слова «темнота»:

ТЕМНО́ТА́, бти, жін.

1. Відсутність світла, освітлення; темінь. Любе місяця сіяння Прожене темноту ночі (Леся Українка, IV, 1954, 111); І враз — з постелі в темноті недремний дух мене підкинув (Павло Тичина, II, 1957, 105); // Темне, не освітлене або погано освітлене місце, не освітлений простір. А тут ще почало темніти, так Сомкове військо — наче те море, що спереду ще хоч видно, як хвилі ходять, а дальш, у темноті, так уже тілько реве да бурхає (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 157); І сидять вони у темноті на печі, дожидають матір з поденщини (Марко Вовчок, I, 1955, 289); Погасла свічка, — тільки кінчик гноту Червону іскру кидає в темноту (Павло Грабовський, I, 1959, 312); // перен. Про втрату свідомості, непритомний стан. Закрутилося, заходило колесом все кругом мене... Непроглядна темнота очі криє... (Панас Мирний, I, 1954, 94); // Час, коли не світить сонце; пізній вечір, ніч. Життя стало нестерпним, з настанням темноти на вулицю не вийдеш, місто як вимерло, тільки ковані підбори [інтервентів] по бруку клацають (Олесь Гончар, II, 1959, 35).

Темна темнота — абсолютна відсутність світла. Коли вона лягла, то перед її очима у темній темноті засунених сіней все стояло його біле обличчя і стиха усміхалося до неї... (Панас Мирний, III, 1954, 151).

2. перен. Неосвіченість, відсталість, неуцтво. Хай загине Слід по підлості і злобі, Слід по темноті й безумстві [безумству] (Іван Франко, XIII, 1954, 20); Він [лікар] веде боротьбу з темнотою, з забобонами, з ворогуванням селянина до інтелігента (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 172); Злидні, безправ'я, темнота, нещадна експлуатація, моральне знущання — от риси галицької, буковинської, закарпатської минувшини (Максим Рильський, III, 1956, 41).

3. зневажл. Про неосвічену, необізнану з чим-небудь або відсталу людину. Хтось зашипів на нього, осік зразу: — Ех ти, темнота! Не в грошах діло (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 478).

4. заст. Сліпота. — Шкода мені, дідусю, твоєї темноти, — каже [Черевань] кобзареві. — Ось на лиш полапай, яке тут диво (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 62).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 69.

ТЕМНО́ТА́, о́ти́, ж.

1. Відсутність світла, освітлення; темінь. Любе місяця сіяння Прожене темноту ночі (Л. Укр., IV, 1954, 111); І враз — з постелі в темноті недремний дух мене підкинув (Тич., II, 1957, 105); // Темне, не освітлене або погано освітлене місце, не освітлений простір. А тут ще почало темніти, так Сомкове військо — наче те море, що спереду ще хоч видно, як хвилі ходять, а дальш, у темноті, так уже тілько реве да бурхає (П. Куліш, Вибр., 1969, 157); І сидять вони у темноті на печі, дожидають матір з поденщини (Вовчок, І, 1955, 289); Погасла свічка, — тільки кінчик гноту Червону іскру кидає в темноту (Граб., І, 1959, 312); // перен. Про втрату свідомості, непритомний стан. Закрутилося, заходило колесом все кругом мене… Непроглядна темнота очі криє… (Мирний, І, 1954, 94); // Час, коли не світить сонце; пізній вечір, ніч. Життя стало нестерпним, з настанням темноти на вулицю не вийдеш, місто як вимерло, тільки ковані підбори [інтервентів] по бруку клацають (Гончар, II, 1959, 35).

Те́мна темно́та́ — абсолютна відсутність світла. Коли вона лягла, то перед її очима у темній темноті засунених сіней все стояло його біле обличчя і стиха усміхалося до неї… (Мирний, III, 1954, 151).

2. перен. Неосвіченість, відсталість, неуцтво. Хай загине Слід по підлості і злобі, Слід по темноті й безумстві [безумству] (Фр., XIII, 1954, 20); Він [лікар] веде боротьбу з темнотою, з забобонами., з ворогуванням селянина до інтелігента (Коцюб., І, 1955, 172); Злидні, безправ’я, темнота, нещадна експлуатація, моральне знущання — от риси галицької, буковинської, закарпатської минувшини (Рильський, III, 1956, 41).

3. зневажл. Про неосвічену, необізнану з чим-небудь або відсталу людину. Хтось зашипів на нього, осік зразу: — Ех ти, темнота! Не в грошах діло (Кучер, Трудна любов, 1960, 478).

4. заст. Сліпота. — Шкода мені, дідусю, твоєї темноти, — каже [Черевань] кобзареві. — Ось на лиш полапай, яке тут диво (П. Куліш, Вибр., 1969, 62).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 69.

Темнота, ти, ж.

1) Тьма, потемки. А що мені даси, як я виведу тебе із цієї темноти? Рудч. Ск. І. 101. Темнота обняла її зразу. Мир. Пов. II. 55.

2) Невѣжество.

3) соб. Темные, непросвѣщенные люди. А безрозумна темнота до Дніпра прожогом рине. К. МБ. III. 243.

4) Въ загадкѣ: волкъ. ХС. III. 65.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 254.

Темнота, -ти, ж. 1) Тьма, потемки. А що мені даси, як я виведу тебе із цієї темноти? Рудч. Ск. І. 101. Темнота обняла її зразу. Мир. Пов. II. 55. 2) Невѣжество. 3) соб. Темные, непросвѣщенные люди. А безрозумна темнота до Дніпра прожогом рине. К. МБ. III. 243. 4) Въ загадкѣ: волкъ. ХС. III. 65.

темно́та́ – іменник жіночого роду

відмінок(однина): називний - темно́та́ ; родовий - темно́ти́ ; давальний - темно́ті́ ; знахідний - темно́ту́ ; орудний - темно́то́ю; місцевий - на/у темно́ті́; кличний - темно́то*.