Відмінності між версіями «Віртуальний музей/Чернігів»
(→Чернігів) |
|||
| (не показані 16 проміжних версій 3 учасників) | |||
| Рядок 4: | Рядок 4: | ||
|} | |} | ||
==Чернігів== | ==Чернігів== | ||
| − | [[Файл:20130121 1.jpg|thumb|left|Будинок губернської земської управи]]'''З січня 1894 року розпочинається новий Чернігівський період (1894 – 1902)''' життя Б.Грінченка. На фото – старий Чернігів часів | + | [[Файл:20130121 1.jpg|thumb|left|Будинок губернської земської управи]]'''З січня 1894 року розпочинається новий, Чернігівський період (1894 – 1902)''' життя Б. Грінченка. На фото – старий Чернігів часів [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D1%96%D0%BD%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81_%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Бориса Грінченка]: будинок [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B5%D0%BC%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE губернської земської управи], в якій працював письменник, жіночої гімназії, в якій навчалася донька Настя. |
| + | В цей період Борис і Марія Грінченки стають членами т. зв. Чернігівської Української Громади (як її почали називати згодом у спогадах). | ||
| − | + | У Громаду відбирали лише тих, хто міг бути корисним в практичній роботі для української справи, за правом одного голосу: якщо хтось один був проти, то до товариства не приймали. | |
| − | + | Переселитися до Чернігова Б. Грінченка спонукав також і заповіт близького товариша, письменника-початківця [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%AF%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Івана Череватенка], який перед смертю заповів йому 1000 [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%B1%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B5%D1%86%D1%8C крб.] на організацію видавництва дешевих популярних книг для народу. | |
| − | За | + | З 1894 року видавництво розпочало роботу. За 5 років його існування ('''до 1899 р.''') було видано 36 народно-просвітніх книжок загальним тиражем майже 135 тисяч примірників. Не слід забувати, що в штаті видавництва не було нікого, окрім невтомного подружжя, яке писало й переписувало рукописи, пробивало книги крізь цензурні рогатки, вело коректуру, пакувало й розсилало тиражі. |
| + | Серед видань – поезії [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81_%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Шевченка], оповідання [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%86%D1%8E%D0%B1%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Коцюбинського], байки [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B5%D0%B1%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B0_%D0%84%D0%B2%D0%B3%D0%B5%D0%BD_%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Гребінки], [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BB%D1%96%D0%B1%D0%BE%D0%B2_%D0%9B%D0%B5%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%B4_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Глібова], оповідання та вірші самого Грінченка. Борис не боявся підтримувати ув’язненого П. Грабовського, про що свідчить одна з кращих виданих ним збірок – «Кобза» [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B0%D0%B1%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%BE_%D0%90%D1%80%D1%81%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 П. Грабовського]. Їхні листи сповнені поваги та щирої дружби. На честь Грінченка Грабовський назвав свого сина Борисом (у майбутньому – [http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B0%D0%B1%D0%BE%D0%B2%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9,_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81_%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 винахідник телевізора]). | ||
| − | + | За згодою братів Череватенків з '''1900 р.''' видавництво Грінченка створило фонд імені І. Череватенка. З нього видавалися премії за науково-популярні книжки. | |
| − | + | Від’їжджаючи в Київ, Б. Грінченко послав частину коштів на премію Череватенка у [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%81%D0%B5%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5_%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE_%C2%AB%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B0%C2%BB_%D1%96%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96_%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%B0_%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B0 Львів «Просвіті»], другу частину – Санкт-Петербурзькому благодійному товариству, що друкувало дешеві книги для народу. Серед умов, за якими передавалися кошти, головна: книги повинні видаватися українською мовою. | |
| − | + | У Чернігові Б. Грінченко опублікував унікальну фольклорну тритомну працю «Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях». | |
| − | + | У листі до батьків '''від 18.11.1900 р.''' діяч зазначає: «В этнографических ученых изданиях русских, чешских, немецких (не говоря о малорусских) постоянные ссылки на мои этнографические книги, это мне приятно, конечно, и делает меня известным за границами Малороссии (чехи, впрочем, давно уже переводят мои повести и рассказы)». | |
| − | + | Чернігівський період – розквіт Грінченка-драматурга. Як знавець української та світової драми, він високо оцінював творчість [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%BF%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE-%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%B8%D0%B9 І. Карпенка-Карого], називав його «найкращим українським драматургом, сила якого в зображенні реальних малюнків мужицького життя». | |
| − | + | [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9C%D0%B0%D1%80%D0%BA%D0%BE_%D0%9B%D1%83%D0%BA%D0%B8%D1%87 М. Кропивницького] вважав «могучою артистичною силою», називав «творцем і батьком нашого театру». В листах Марка до Бориса бачимо звертання: дорогий і коханий Борисе Дмитровичу, щирий, дорогий і незабутній, дорогий мій патріоте-друже, мій дорогий кришталю, мій любий барвінку та ін. | |
| − | + | У п’єсах Б. Грінченка ролі виконували видатні актори, цвіт тогочасного театру: І. Карпенко-Карий (роль [http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D0%B8-%D0%BF%D0%B0%D1%88%D0%B0_%D0%A2%D0%B5%D0%BF%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9 Алі-паші] в «Ясні зорі»), [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%BD%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%8F_%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8F%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0 М. Заньковецька] та власне славетна трупа М. Кропивницького. Сам Грінченко теж виконував роль [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8%D0%BD_%D0%91%D0%BE%D1%80%D1%83%D0%BB%D1%8F Мартина Борулі] в Чернігівському народному театрі. В архіві збереглися два фото, на яких серед акторів народного театру бачимо Б. Грінченка та [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BC%D1%96%D0%B9%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 В. Самійленка]. | |
| − | + | '''1899 р.''' через конфлікт з ревізійною комісією земства Б. Грінченко змушений був покинути посаду в земстві. Мав намір жити з літературного заробітку. Бути письменником, віддавати всі сили, час на літературну творчість – одна із заповітних мрій Бориса. | |
| − | Ще два цікавих документи – «Повістка Чернігівського окружного суду присяжному засідателю, жителю м. Чернігова, дворянину Борису Дмитровичу Грінченку», | + | Саме в цей час він перевіз із Києва до Чернігова частину українського [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%83%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%BA_%D0%92._%D0%92._%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE музею] [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87_%28%D0%BC%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D1%88%D0%B8%D0%B9%29 В. Тарновського]. За словами Б. Грінченка, експонати «лежали жужмом, не впорядковані, а група гласних «українофілів» аж якби могли, – спалили б його». Боячись, щоб музей не було занапащено, письменник із дружиною взялися впорядковувати його: «Півроку ми працювали щодня, часто і вдень і ввечері, поки розібрали речі, й рукописи, й малюнки і склали й надрукували каталог». |
| + | |||
| + | Земська управа обіцяла Марії Загірній посаду завідувачки музею, але губернатор був категорично проти цього рішення. Серед причин називали те, що чоловік [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D1%96%D0%BD%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%8F_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D1%97%D0%B2%D0%BD%D0%B0 Марії Грінченко] – український письменник і взагалі неблагонадійний, що їхня «наймичка їсть і п’є з ними за одним столом». Тож коли Марія Миколаївна відмовилася доповідати поліції про кожен крок свого чоловіка та "впливати" на нього, Грінченки залишилися без роботи. | ||
| + | |||
| + | Ще два цікавих документи – «Повістка Чернігівського окружного суду присяжному засідателю, жителю м. Чернігова, дворянину Борису Дмитровичу Грінченку», якій повідомляє, що він обраний присяжним засідателем, і зазначає його обов’язки. Також бачимо «Дарчу батька на землю». | ||
Чернігівський період життя закінчився ретельним поліцейським обшуком у квартирі Грінченків. За гонорари від видань вони прожили до червня 1902 року (у цьому місяці Настя закінчувала гімназію). | Чернігівський період життя закінчився ретельним поліцейським обшуком у квартирі Грінченків. За гонорари від видань вони прожили до червня 1902 року (у цьому місяці Настя закінчувала гімназію). | ||
| − | І тут робота знайшла Б.Грінченка сама: допомогла його невтомна працездатність. Саме вона привела письменника в Київ. | + | І тут робота знайшла Б. Грінченка сама: допомогла його невтомна працездатність. Саме вона привела письменника в [[Віртуальний музей/Київ|Київ]]. |
==Фото== | ==Фото== | ||
| − | + | {|style="width: 100%" | |
| − | [[Файл:Веселий оповідач.jpg| | + | |[[Файл:Веселий оповідач.jpg|thumb|left]] |
| − | + | |[[Файл:20130121 2.jpg|thumb|left]] | |
| − | [[Файл:Muscatalog20132201.jpg| | + | |[[Файл:Життє і слово (2).jpg|thumb|left]] |
| − | + | |- | |
| − | [[Файл:Проліски.jpg| | + | |[[Файл:Зоря (3).jpg|thumb|left]] |
| − | + | |[[Файл:Muscatalog20132201.jpg|thumb|left]] | |
| + | |[[Файл:Конверт20130122.jpg|thumb|left]] | ||
| + | |- | ||
| + | |[[Файл:Марія20132201.JPG|thumb|left]] | ||
| + | |[[Файл:Статут премії Череватенка.jpg|thumb|left]] | ||
| + | |[[Файл:Проліски.jpg|thumb|left]] | ||
| + | |- | ||
| + | |[[Файл:Фінансовий звіт по премії.jpg|thumb|left]] | ||
| + | |[[Файл:Фінансовий_звіт20130122.jpg|thumb|left]] | ||
| + | |} | ||
==Див. також== | ==Див. також== | ||
| Рядок 48: | Рядок 63: | ||
*[[Віртуальний музей/Херсон|Віртуальний музей: Херсон]] | *[[Віртуальний музей/Херсон|Віртуальний музей: Херсон]] | ||
*[[Віртуальний музей/Луганщина|Віртуальний музей: Луганщина]] | *[[Віртуальний музей/Луганщина|Віртуальний музей: Луганщина]] | ||
| + | |||
| + | |||
| + | [[Категорія:Віртуальний музей]] | ||
Поточна версія на 20:54, 1 червня 2023
|
| Мовчун Антоніна Іванівна. НДЛ грінченкознавства Київського університету імені Бориса Грінченка |
Чернігів
В цей період Борис і Марія Грінченки стають членами т. зв. Чернігівської Української Громади (як її почали називати згодом у спогадах).
У Громаду відбирали лише тих, хто міг бути корисним в практичній роботі для української справи, за правом одного голосу: якщо хтось один був проти, то до товариства не приймали.
Переселитися до Чернігова Б. Грінченка спонукав також і заповіт близького товариша, письменника-початківця Івана Череватенка, який перед смертю заповів йому 1000 крб. на організацію видавництва дешевих популярних книг для народу.
З 1894 року видавництво розпочало роботу. За 5 років його існування (до 1899 р.) було видано 36 народно-просвітніх книжок загальним тиражем майже 135 тисяч примірників. Не слід забувати, що в штаті видавництва не було нікого, окрім невтомного подружжя, яке писало й переписувало рукописи, пробивало книги крізь цензурні рогатки, вело коректуру, пакувало й розсилало тиражі. Серед видань – поезії Шевченка, оповідання Коцюбинського, байки Гребінки, Глібова, оповідання та вірші самого Грінченка. Борис не боявся підтримувати ув’язненого П. Грабовського, про що свідчить одна з кращих виданих ним збірок – «Кобза» П. Грабовського. Їхні листи сповнені поваги та щирої дружби. На честь Грінченка Грабовський назвав свого сина Борисом (у майбутньому – винахідник телевізора).
За згодою братів Череватенків з 1900 р. видавництво Грінченка створило фонд імені І. Череватенка. З нього видавалися премії за науково-популярні книжки.
Від’їжджаючи в Київ, Б. Грінченко послав частину коштів на премію Череватенка у Львів «Просвіті», другу частину – Санкт-Петербурзькому благодійному товариству, що друкувало дешеві книги для народу. Серед умов, за якими передавалися кошти, головна: книги повинні видаватися українською мовою.
У Чернігові Б. Грінченко опублікував унікальну фольклорну тритомну працю «Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях».
У листі до батьків від 18.11.1900 р. діяч зазначає: «В этнографических ученых изданиях русских, чешских, немецких (не говоря о малорусских) постоянные ссылки на мои этнографические книги, это мне приятно, конечно, и делает меня известным за границами Малороссии (чехи, впрочем, давно уже переводят мои повести и рассказы)».
Чернігівський період – розквіт Грінченка-драматурга. Як знавець української та світової драми, він високо оцінював творчість І. Карпенка-Карого, називав його «найкращим українським драматургом, сила якого в зображенні реальних малюнків мужицького життя».
М. Кропивницького вважав «могучою артистичною силою», називав «творцем і батьком нашого театру». В листах Марка до Бориса бачимо звертання: дорогий і коханий Борисе Дмитровичу, щирий, дорогий і незабутній, дорогий мій патріоте-друже, мій дорогий кришталю, мій любий барвінку та ін.
У п’єсах Б. Грінченка ролі виконували видатні актори, цвіт тогочасного театру: І. Карпенко-Карий (роль Алі-паші в «Ясні зорі»), М. Заньковецька та власне славетна трупа М. Кропивницького. Сам Грінченко теж виконував роль Мартина Борулі в Чернігівському народному театрі. В архіві збереглися два фото, на яких серед акторів народного театру бачимо Б. Грінченка та В. Самійленка.
1899 р. через конфлікт з ревізійною комісією земства Б. Грінченко змушений був покинути посаду в земстві. Мав намір жити з літературного заробітку. Бути письменником, віддавати всі сили, час на літературну творчість – одна із заповітних мрій Бориса.
Саме в цей час він перевіз із Києва до Чернігова частину українського музею В. Тарновського. За словами Б. Грінченка, експонати «лежали жужмом, не впорядковані, а група гласних «українофілів» аж якби могли, – спалили б його». Боячись, щоб музей не було занапащено, письменник із дружиною взялися впорядковувати його: «Півроку ми працювали щодня, часто і вдень і ввечері, поки розібрали речі, й рукописи, й малюнки і склали й надрукували каталог».
Земська управа обіцяла Марії Загірній посаду завідувачки музею, але губернатор був категорично проти цього рішення. Серед причин називали те, що чоловік Марії Грінченко – український письменник і взагалі неблагонадійний, що їхня «наймичка їсть і п’є з ними за одним столом». Тож коли Марія Миколаївна відмовилася доповідати поліції про кожен крок свого чоловіка та "впливати" на нього, Грінченки залишилися без роботи.
Ще два цікавих документи – «Повістка Чернігівського окружного суду присяжному засідателю, жителю м. Чернігова, дворянину Борису Дмитровичу Грінченку», якій повідомляє, що він обраний присяжним засідателем, і зазначає його обов’язки. Також бачимо «Дарчу батька на землю».
Чернігівський період життя закінчився ретельним поліцейським обшуком у квартирі Грінченків. За гонорари від видань вони прожили до червня 1902 року (у цьому місяці Настя закінчувала гімназію).
І тут робота знайшла Б. Грінченка сама: допомогла його невтомна працездатність. Саме вона привела письменника в Київ.
Фото
 |
 |
.jpg) |
.jpg) |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
