Відмінності між версіями «Віртуальний музей/Чернігів»

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук
(Створена сторінка: {{Шаблон:Віртуальний музей/Меню}} {|class="wikitable" style="font-weight:bold; font-size:14px; background-color:#d7fff1" width="100%" |[...)
 
(→‎Чернігів)
 
(не показані 17 проміжних версій 3 учасників)
Рядок 4: Рядок 4:
 
|}
 
|}
 
==Чернігів==
 
==Чернігів==
−
[[Файл:20130121 1.jpg|thumb|left|Будинок губернської земської управи]]'''З січня 1894 року розпочинається новий Чернігівський період (1894 – 1902)''' життя Б.Грінченка. На фото – старий Чернігів часів Б.Грінченка: будинок губернської земської управи, в якій працював письменник, жіночої гімназії, в якій навчалася Настя. По приїзді Борис і Марія стають членами Чернігівської Української Громади. У Громаду відбирали лише тих, хто міг бути корисним в практичній роботі для української справи, за правом одного голосу: якщо хтось один був проти, то не приймали до товариства.  
+
[[Файл:20130121 1.jpg|thumb|left|Будинок губернської земської управи]]'''З січня 1894 року розпочинається новий, Чернігівський період (1894 – 1902)''' життя Б. Грінченка. На фото – старий Чернігів часів [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D1%96%D0%BD%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81_%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Бориса Грінченка]: будинок [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B5%D0%BC%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE губернської земської управи], в якій працював письменник, жіночої гімназії, в якій навчалася донька Настя.  
 +
В цей період Борис і Марія Грінченки стають членами т. зв. Чернігівської Української Громади (як її почали називати згодом у спогадах).  
  
−
Переселитися до Чернігова Б.Грінченка спонукав також і заповіт його близького товариша, письменника-початківця Івана Череватенка, який перед смертю заповів йому 1000 крб. на організацію видавництва дешевих популярних книг для народу.  
+
У Громаду відбирали лише тих, хто міг бути корисним в практичній роботі для української справи, за правом одного голосу: якщо хтось один був проти, то до товариства не приймали.  
  
−
З 1894 року видавництво розпочало роботу. За 5 років його існування (до 1899 р.) було видано 36 народно-просвітніх книжок загальним тиражем майже 135 тисяч примірників. Не слід забувати, що в штаті видавництва не було нікого, окрім невтомного подружжя, яке писало й переписувало рукописи, пробивало книги крізь цензурні рогатки, вело коректуру, пакувало й розсилало тиражі. Серед видань – поезії Т.Шевченка, оповідання М.Коцюбинського, байки Є.Гребінки, Л.Глібова, оповідання та вірші Б.Грінченка. Одна з кращих збірок, виданих Б.Грінченком, – «Кобза» П.Грабовського. Борис не боявся підтримувати ув’язненого П.Грабовського. Їхні листи зберегли почуття щирої дружби. На честь Б.Грінченка П.Грабовський назвав свого сина Борисом (у майбутньому – винахідник телевізора). У вітрині – книги, видані в Чернігові, фотокопії документів: цензурний дозвіл друкувати п’єсу «Серед бурі» та цензурне свідоцтво 1893 р. про заборону друкувати рукопис твору «Як вигадано книги друкувати». Загалом цензура заборонила 21 рукопис.  
+
Переселитися до Чернігова Б. Грінченка спонукав також і заповіт близького товариша, письменника-початківця [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%AF%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Івана Череватенка], який перед смертю заповів йому 1000 [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%B1%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B5%D1%86%D1%8C крб.] на організацію видавництва дешевих популярних книг для народу.  
  
−
За згодою братів Череватенків з 1900 р. видавництво Грінченка створило фонд імені Череватенка. З нього видавалися премії за науково-популярні книжки.
+
З 1894 року видавництво розпочало роботу. За 5 років його існування ('''до 1899 р.''') було видано 36 народно-просвітніх книжок загальним тиражем майже 135 тисяч примірників. Не слід забувати, що в штаті видавництва не було нікого, окрім невтомного подружжя, яке писало й переписувало рукописи, пробивало книги крізь цензурні рогатки, вело коректуру, пакувало й розсилало тиражі.
 +
Серед видань – поезії [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81_%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Шевченка], оповідання [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%86%D1%8E%D0%B1%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Коцюбинського], байки [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B5%D0%B1%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B0_%D0%84%D0%B2%D0%B3%D0%B5%D0%BD_%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Гребінки], [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BB%D1%96%D0%B1%D0%BE%D0%B2_%D0%9B%D0%B5%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%B4_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Глібова], оповідання та вірші самого Грінченка. Борис не боявся підтримувати ув’язненого П. Грабовського, про що свідчить одна з кращих виданих ним збірок – «Кобза» [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B0%D0%B1%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%BE_%D0%90%D1%80%D1%81%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 П. Грабовського]. Їхні листи сповнені поваги та щирої дружби. На честь Грінченка Грабовський назвав свого сина Борисом (у майбутньому – [http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B0%D0%B1%D0%BE%D0%B2%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9,_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81_%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 винахідник телевізора]).
  
−
Від’їжджаючи в Київ, Б.Грінченко послав частину коштів на премію Череватенка у Львів «Просвіті», другу частину – Санкт-Петербурзькому благодійному товариству, що друкувало дешеві книги для народу. Серед умов, за якими передавалися кошти, основна: книги повинні видаватися українською мовою.
+
За згодою братів Череватенків з '''1900 р.''' видавництво Грінченка створило фонд імені І. Череватенка. З нього видавалися премії за науково-популярні книжки.
  
−
У Чернігові Б.Грінченко опублікував унікальну фольклорну тритомну працю «Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях». У листі до батьків від 18.11.1900 р. Грінченко зазначає: «В этнографических ученых изданиях русских, чешских, немецких (не говоря о малорусских) постоянные ссылки на мои этнографические книги, это мне приятно, конечно, и делает меня известным за границами Малороссии (чехи, впрочем, давно уже переводят мои повести и рассказы)».  
+
Від’їжджаючи в Київ, Б. Грінченко послав частину коштів на премію Череватенка у [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%81%D0%B5%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5_%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE_%C2%AB%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B0%C2%BB_%D1%96%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96_%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%B0_%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B0 Львів «Просвіті»], другу частину – Санкт-Петербурзькому благодійному товариству, що друкувало дешеві книги для народу. Серед умов, за якими передавалися кошти, головна: книги повинні видаватися українською мовою.
  
−
Чернігівський період – це розквіт драматургії Б.Грінченка. Як драматург він високо оцінював творчість І.Карпенка-Карого, називав його «найкращим українським драматургом, сила якого в зображенні реальних малюнків мужицького життя».
+
У Чернігові Б. Грінченко опублікував унікальну фольклорну тритомну працю «Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях».  
  
−
М.Кропивницького вважав «могучою артистичною силою», називав «творцем і батьком нашого театру». Цікаві звертання знаходимо і в листах Марка до Бориса: дорогий і коханий Борисе Митровичу, щирий, дорогий і незабутній, дорогий мій патріоте-друже, мій дорогий кришталю, мій любий барвінку та ін.
+
У листі до батьків '''від 18.11.1900 р.''' діяч зазначає: «В этнографических ученых изданиях русских, чешских, немецких (не говоря о малорусских) постоянные ссылки на мои этнографические книги, это мне приятно, конечно, и делает меня известным за границами Малороссии (чехи, впрочем, давно уже переводят мои повести и рассказы)».  
  
−
У п’єсах Б.Грінченка ролі виконували великі актори, цвіт тогочасного театру: І.Карпенко-Карий (роль Алі-паші в «Ясні зорі»), М.Заньковецька та трупа М.Кропивницького. А сам він теж виконував роль Мартина Борулі в Чернігівському народному театрі. В архіві Б.Грінченка збереглися два фото, на яких серед акторів народного театру Б.Грінченко та В.Самійленко.
+
Чернігівський період – розквіт Грінченка-драматурга. Як знавець української та світової драми, він високо оцінював творчість [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%BF%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE-%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%B8%D0%B9 І. Карпенка-Карого], називав його «найкращим українським драматургом, сила якого в зображенні реальних малюнків мужицького життя».
  
−
1899 р. через конфлікт з ревізійною комісією земства Б.Грінченко змушений був покинути посаду в земстві. Мав намір жити з літературного заробітку. Бути письменником, віддавати всі сили, час на літературну творчість – одна із заповітних мрій Бориса.
+
[http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9C%D0%B0%D1%80%D0%BA%D0%BE_%D0%9B%D1%83%D0%BA%D0%B8%D1%87 М. Кропивницького] вважав «могучою артистичною силою», називав «творцем і батьком нашого театру». В листах Марка до Бориса бачимо звертання: дорогий і коханий Борисе Дмитровичу, щирий, дорогий і незабутній, дорогий мій патріоте-друже, мій дорогий кришталю, мій любий барвінку та ін.
  
−
Саме в цей час він перевіз із Києва до Чернігова частину українського музею В.Тарновського. За словами Б.Грінченка, експонати «лежали жужмом, не впорядковані, а група гласних «українофілів» аж якби могли, – спалили б його». Боячись, щоб музей не було занапащено, письменник з дружиною взялися впорядковувати його: «Півроку ми працювали щодня, часто і вдень і ввечері, поки розібрали речі, й рукописи, й малюнки і склали й надрукували ІІ том каталогу».
+
У п’єсах Б. Грінченка ролі виконували видатні актори, цвіт тогочасного театру: І. Карпенко-Карий (роль [http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D0%B8-%D0%BF%D0%B0%D1%88%D0%B0_%D0%A2%D0%B5%D0%BF%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9 Алі-паші] в «Ясні зорі»), [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%BD%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%8F_%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8F%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0 М. Заньковецька] та власне славетна трупа М. Кропивницького. Сам Грінченко теж виконував роль [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8%D0%BD_%D0%91%D0%BE%D1%80%D1%83%D0%BB%D1%8F Мартина Борулі] в Чернігівському народному театрі. В архіві збереглися два фото, на яких серед акторів народного театру бачимо Б. Грінченка та [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BC%D1%96%D0%B9%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 В. Самійленка].
  
−
Земська управа запропонувала Марії Загірній посаду завідувача музею, але губернатор не затвердив цього рішення. Серед причин називалася та, що чоловік М.Загірньої – український письменник, а також і те, що їхня «наймичка їсть і п’є з ними за одним столом».
+
'''1899 р.''' через конфлікт з ревізійною комісією земства Б. Грінченко змушений був покинути посаду в земстві. Мав намір жити з літературного заробітку. Бути письменником, віддавати всі сили, час на літературну творчість – одна із заповітних мрій Бориса.
  
−
Ще два цікавих документи – «Повістка Чернігівського окружного суду присяжному засідателю, жителю м. Чернігова, дворянину Борису Дмитровичу Грінченку», у якій повідомлено йому про те, що він обраний присяжним засідателем і його обов’язки у зв’язку з цим і «Дарча батька на землю».
+
Саме в цей час він перевіз із Києва до Чернігова частину українського [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%83%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%BA_%D0%92._%D0%92._%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE музею] [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87_%28%D0%BC%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D1%88%D0%B8%D0%B9%29 В. Тарновського]. За словами Б. Грінченка, експонати «лежали жужмом, не впорядковані, а група гласних «українофілів» аж якби могли, – спалили б його». Боячись, щоб музей не було занапащено, письменник із дружиною взялися впорядковувати його: «Півроку ми працювали щодня, часто і вдень і ввечері, поки розібрали речі, й рукописи, й малюнки і склали й надрукували каталог».
 +
 
 +
Земська управа обіцяла Марії Загірній посаду завідувачки музею, але губернатор був категорично проти цього рішення. Серед причин називали те, що чоловік [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D1%96%D0%BD%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%8F_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D1%97%D0%B2%D0%BD%D0%B0 Марії Грінченко] – український письменник і взагалі неблагонадійний,  що їхня «наймичка їсть і п’є з ними за одним столом». Тож коли Марія Миколаївна відмовилася доповідати поліції про кожен крок свого чоловіка та "впливати" на нього, Грінченки залишилися без роботи.
 +
 
 +
Ще два цікавих документи – «Повістка Чернігівського окружного суду присяжному засідателю, жителю м. Чернігова, дворянину Борису Дмитровичу Грінченку», якій повідомляє, що він обраний присяжним засідателем, і зазначає його обов’язки. Також бачимо «Дарчу батька на землю».
  
 
Чернігівський період життя закінчився ретельним поліцейським обшуком у квартирі Грінченків. За гонорари від видань вони прожили до червня 1902 року (у цьому місяці Настя закінчувала гімназію).
 
Чернігівський період життя закінчився ретельним поліцейським обшуком у квартирі Грінченків. За гонорари від видань вони прожили до червня 1902 року (у цьому місяці Настя закінчувала гімназію).
  
−
І тут робота знайшла Б.Грінченка сама: допомогла його невтомна працездатність. Саме вона привела письменника в Київ.
+
І тут робота знайшла Б. Грінченка сама: допомогла його невтомна працездатність. Саме вона привела письменника в [[Віртуальний музей/Київ|Київ]].
  
 
==Фото==
 
==Фото==
 +
{|style="width: 100%"
 +
|[[Файл:Веселий оповідач.jpg|thumb|left]]
 +
|[[Файл:20130121 2.jpg|thumb|left]]
 +
|[[Файл:Життє і слово (2).jpg|thumb|left]]
 +
|-
 +
|[[Файл:Зоря (3).jpg|thumb|left]]
 +
|[[Файл:Muscatalog20132201.jpg|thumb|left]]
 +
|[[Файл:Конверт20130122.jpg|thumb|left]]
 +
|-
 +
|[[Файл:Марія20132201.JPG|thumb|left]]
 +
|[[Файл:Статут премії Череватенка.jpg|thumb|left]]
 +
|[[Файл:Проліски.jpg|thumb|left]]
 +
|-
 +
|[[Файл:Фінансовий звіт по премії.jpg|thumb|left]]
 +
|[[Файл:Фінансовий_звіт20130122.jpg|thumb|left]]
 +
|}
  
−
[[Файл:Веселий оповідач.jpg|300px]] [[Файл:20130121 2.jpg|180px]] [[Файл:Життє і слово (2).jpg|180px]] [[Файл:Зоря (3).jpg|170px]]
+
==Див. також==
 +
*[[Віртуальний музей/Слобожанщина|Віртуальний музей: Слобожанщина]]
 +
*[[Віртуальний музей/Харків|Віртуальний музей: Харків]]
 +
*[[Віртуальний музей/Херсон|Віртуальний музей: Херсон]]
 +
*[[Віртуальний музей/Луганщина|Віртуальний музей: Луганщина]]
  
−
[[Файл:Muscatalog20132201.jpg|170px]] [[Файл:Конверт20130122.jpg|350px]] [[Файл:Марія20132201.JPG|180px]] [[Файл:Статут премії Череватенка.jpg|170px]]
 
  
−
[[Файл:Проліски.jpg|300px]] [[Файл:Фінансовий звіт по премії.jpg|350px]] [[Файл:Фінансовий_звіт20130122.jpg|350px]]
+
[[Категорія:Віртуальний музей]]

Поточна версія на 20:54, 1 червня 2023

Головна Координатори Обговорення Новини
Мовчун Антоніна Іванівна. НДЛ грінченкознавства Київського університету імені Бориса Грінченка

Чернігів

Будинок губернської земської управи
З січня 1894 року розпочинається новий, Чернігівський період (1894 – 1902) життя Б. Грінченка. На фото – старий Чернігів часів Бориса Грінченка: будинок губернської земської управи, в якій працював письменник, жіночої гімназії, в якій навчалася донька Настя.

В цей період Борис і Марія Грінченки стають членами т. зв. Чернігівської Української Громади (як її почали називати згодом у спогадах).

У Громаду відбирали лише тих, хто міг бути корисним в практичній роботі для української справи, за правом одного голосу: якщо хтось один був проти, то до товариства не приймали.

Переселитися до Чернігова Б. Грінченка спонукав також і заповіт близького товариша, письменника-початківця Івана Череватенка, який перед смертю заповів йому 1000 крб. на організацію видавництва дешевих популярних книг для народу.

З 1894 року видавництво розпочало роботу. За 5 років його існування (до 1899 р.) було видано 36 народно-просвітніх книжок загальним тиражем майже 135 тисяч примірників. Не слід забувати, що в штаті видавництва не було нікого, окрім невтомного подружжя, яке писало й переписувало рукописи, пробивало книги крізь цензурні рогатки, вело коректуру, пакувало й розсилало тиражі. Серед видань – поезії Шевченка, оповідання Коцюбинського, байки Гребінки, Глібова, оповідання та вірші самого Грінченка. Борис не боявся підтримувати ув’язненого П. Грабовського, про що свідчить одна з кращих виданих ним збірок – «Кобза» П. Грабовського. Їхні листи сповнені поваги та щирої дружби. На честь Грінченка Грабовський назвав свого сина Борисом (у майбутньому – винахідник телевізора).

За згодою братів Череватенків з 1900 р. видавництво Грінченка створило фонд імені І. Череватенка. З нього видавалися премії за науково-популярні книжки.

Від’їжджаючи в Київ, Б. Грінченко послав частину коштів на премію Череватенка у Львів «Просвіті», другу частину – Санкт-Петербурзькому благодійному товариству, що друкувало дешеві книги для народу. Серед умов, за якими передавалися кошти, головна: книги повинні видаватися українською мовою.

У Чернігові Б. Грінченко опублікував унікальну фольклорну тритомну працю «Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях».

У листі до батьків від 18.11.1900 р. діяч зазначає: «В этнографических ученых изданиях русских, чешских, немецких (не говоря о малорусских) постоянные ссылки на мои этнографические книги, это мне приятно, конечно, и делает меня известным за границами Малороссии (чехи, впрочем, давно уже переводят мои повести и рассказы)».

Чернігівський період – розквіт Грінченка-драматурга. Як знавець української та світової драми, він високо оцінював творчість І. Карпенка-Карого, називав його «найкращим українським драматургом, сила якого в зображенні реальних малюнків мужицького життя».

М. Кропивницького вважав «могучою артистичною силою», називав «творцем і батьком нашого театру». В листах Марка до Бориса бачимо звертання: дорогий і коханий Борисе Дмитровичу, щирий, дорогий і незабутній, дорогий мій патріоте-друже, мій дорогий кришталю, мій любий барвінку та ін.

У п’єсах Б. Грінченка ролі виконували видатні актори, цвіт тогочасного театру: І. Карпенко-Карий (роль Алі-паші в «Ясні зорі»), М. Заньковецька та власне славетна трупа М. Кропивницького. Сам Грінченко теж виконував роль Мартина Борулі в Чернігівському народному театрі. В архіві збереглися два фото, на яких серед акторів народного театру бачимо Б. Грінченка та В. Самійленка.

1899 р. через конфлікт з ревізійною комісією земства Б. Грінченко змушений був покинути посаду в земстві. Мав намір жити з літературного заробітку. Бути письменником, віддавати всі сили, час на літературну творчість – одна із заповітних мрій Бориса.

Саме в цей час він перевіз із Києва до Чернігова частину українського музею В. Тарновського. За словами Б. Грінченка, експонати «лежали жужмом, не впорядковані, а група гласних «українофілів» аж якби могли, – спалили б його». Боячись, щоб музей не було занапащено, письменник із дружиною взялися впорядковувати його: «Півроку ми працювали щодня, часто і вдень і ввечері, поки розібрали речі, й рукописи, й малюнки і склали й надрукували каталог».

Земська управа обіцяла Марії Загірній посаду завідувачки музею, але губернатор був категорично проти цього рішення. Серед причин називали те, що чоловік Марії Грінченко – український письменник і взагалі неблагонадійний, що їхня «наймичка їсть і п’є з ними за одним столом». Тож коли Марія Миколаївна відмовилася доповідати поліції про кожен крок свого чоловіка та "впливати" на нього, Грінченки залишилися без роботи.

Ще два цікавих документи – «Повістка Чернігівського окружного суду присяжному засідателю, жителю м. Чернігова, дворянину Борису Дмитровичу Грінченку», якій повідомляє, що він обраний присяжним засідателем, і зазначає його обов’язки. Також бачимо «Дарчу батька на землю».

Чернігівський період життя закінчився ретельним поліцейським обшуком у квартирі Грінченків. За гонорари від видань вони прожили до червня 1902 року (у цьому місяці Настя закінчувала гімназію).

І тут робота знайшла Б. Грінченка сама: допомогла його невтомна працездатність. Саме вона привела письменника в Київ.

Фото

Веселий оповідач.jpg
20130121 2.jpg
Життє і слово (2).jpg
Зоря (3).jpg
Muscatalog20132201.jpg
Конверт20130122.jpg
Марія20132201.JPG
Статут премії Череватенка.jpg
Проліски.jpg
Фінансовий звіт по премії.jpg
Фінансовий звіт20130122.jpg

Див. також

Отримано з https://wiki.kubg.edu.ua/index.php?title=Віртуальний_музей/Чернігів&oldid=367587