Відмінності між версіями «Віртуальний музей/Харків»
(→Харків (1875 – 1885)) |
|||
| (не показані 9 проміжних версій 3 учасників) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | {| | + | {{Шаблон:Віртуальний музей/Меню}} |
| − | + | ||
| − | + | {|class="wikitable" style="font-weight:bold; font-size:14px; background-color:#d7fff1" width="100%" | |
| − | + | |[[Мовчун Антоніна Іванівна]]. НДЛ грінченкознавства Київського університету імені Бориса Грінченка | |
| − | + | ||
| − | | | + | |
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
|} | |} | ||
| − | |||
=Харків (1875 – 1885)= | =Харків (1875 – 1885)= | ||
[[Файл:108b.jpg|200px|thumb|left|Тюрма]] | [[Файл:108b.jpg|200px|thumb|left|Тюрма]] | ||
[[Файл:P9256302.jpg|200px|thumb|right|Свідоцтво про закінчення училища]] | [[Файл:P9256302.jpg|200px|thumb|right|Свідоцтво про закінчення училища]] | ||
| − | |||
| − | Під час літніх канікул 13-річний Борис у батьковій скрині на горищі знайшов «Кобзар». Враження від прочитаної книжки | + | Під час літніх канікул 13-річний Борис у батьковій скрині на горищі знайшов [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%B1%D0%B7%D0%B0%D1%80_%28%D0%B7%D0%B1%D1%96%D1%80%D0%BA%D0%B0%29 «Кобзар»]. Враження від прочитаної книжки він сам описував згодом так: "з мертвого він зробив живе - "трупи встали і очі розкрили!". За словами письменника, з того часу «Кобзар» став його [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%84%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B3%D0%B5%D0%BB%D1%96%D1%94 «Євангелієм»], а сам [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81_%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Т.Шевченко] «зробивсь мені і до сього дня зостається пророком». |
| − | Під впливом Шевченкового слова Б.Грінченко став писати українською. | + | Під впливом Шевченкового слова Б. Грінченко став писати українською. Юний автор захопився різними жанрами: писав вірші, драми, критичні розвідки, навіть складав «Словарь український». |
| − | Зі спогадів дружини дізнаємося про арешт | + | Зі спогадів дружини дізнаємося про арешт 16-річного Бориса. У нього знайшли "заборонену літературу": зібрання брошур, "хотя, по-видимому, и одобренных Цензурою", свідчило про "известное направление мыслей и стремление заниматься такими вопросами, которые не соответствуют ни возрасту, ни развитию 16-летняго ученика" (цит. "Справи про обвинувачення" Департаменту поліції). Фактично з усіх знайдених книг дійсно забороненою була тільки брошура "Парова машина" С. А. Подолинського. Юнак не зізнався, в кого взяв книжки, тому його вкинули у в’язницю. Мужня поведінка Бориса викликала захоплення в молоді. Жахливі тюремні умови підірвали здоров’я юнака назавжди. |
| − | + | З училища хлопця вигнали без права продовжувати освіту. Фотокопія свідоцтва про закінчення IV класу Харківського реального училища свідчить, що він, згідно «з проханням батька увільнений з училища за домашніми обставинами». | |
| − | Рік Борис перебував у батька на поруках, не маючи права навіть приїжджати в губернське місто, на хуторі Долбіно (Долбін Кут, Кути), куди родина переїхала | + | Рік Борис перебував у батька [http://dic.academic.ru/dic.nsf/efremova/188845/%D0%9D%D0%B0 на поруках], не маючи права навіть приїжджати в губернське місто, на хуторі Долбіно (Долбін Кут, Кути), куди родина переїхала 1875 р., продавши Вільховий Яр. |
| − | + | Відбувши рік, хлопець з 10 [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%B1%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B5%D1%86%D1%8C крб.] в кишені і невеликим вузликом з харчами та одягом пішки вирушив до Харкова. У велике життя Борис пішов із чотирикласною освітою, що не завадило йому стати великим ученим завдяки наполегливій праці. | |
| − | Дядько Микола Літарєв, материн брат, влаштував Бориса канцеляристом у Харківській казенній палаті | + | Дядько Микола Літарєв, материн брат, влаштував Бориса канцеляристом у Харківській [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%B7%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B0_%D0%BF%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D1%82%D0%B0 казенній палаті]. Жив юнак у страшенній бідності, обідав через день у найдешевшій їдальні. Проте саме робота канцеляриста показала Б. Грінченкові, що темні, забиті й неосвічені селяни не вміють захистити свої права. Так у нього виникло бажання стати вчителем. |
| − | У квітні 1881 року Борис склав екзамен при Харківському університеті. Фотокопія свідоцтва | + | У квітні 1881 року Борис склав екзамен при Харківському університеті. Фотокопія свідоцтва засвідчує присвоєння йому звання вчителя початкового народного училища. |
| − | 17-річний юнак ступив на тернисту дорогу народного вчителя. У цьому ж році відбувся й письменницький дебют молодого поета, якого підтримав І. Нечуй-Левицький. «Він одіслав деякі мої вірші в «Світ», і там вони надруковані під псевдонімом Іван Перекотиполе», – із вдячністю згадуватиме Б.Грінченко. Перша друкована поезія «До праці» | + | 17-річний юнак ступив на тернисту дорогу народного вчителя. У цьому ж році відбувся й письменницький дебют молодого поета, якого підтримав [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B5%D1%87%D1%83%D0%B9-%D0%9B%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A1%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 І. Нечуй-Левицький.] «Він одіслав деякі мої вірші в «Світ», і там вони надруковані під псевдонімом Іван Перекотиполе», – із вдячністю згадуватиме Б. Грінченко. Перша друкована поезія [[До праці!|«До праці»]] є яскравим прикладом перших творів молодого вчителя. |
| − | Учительській праці письменник віддав майже 10 років. Вважав, що саме тут він принесе своєму народові найбільше користі. А в яких умовах працював свідчить лист до приятеля І.Зозулі: ''«Школа – це маленька хатинка…; в ній дві поламаних парти, вибите скло, зрита долівка і страшенний холод. Книжок нема ні одної''». | + | Учительській праці письменник віддав майже 10 років. Вважав, що саме тут він принесе своєму народові найбільше користі. А в яких умовах працював, свідчить лист до приятеля [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%BE%D0%B7%D1%83%D0%BB%D1%8F_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 І. Зозулі]: ''«Школа – це маленька хатинка…; в ній дві поламаних парти, вибите скло, зрита долівка і страшенний холод. Книжок нема ні одної''». |
| − | Працював самовіддано, навіть грамоту отримав, у якій зазначено, що він ''«при отличном поведении исполнял лежащие на нем педагогические обязанности с | + | Працював самовіддано, навіть грамоту отримав, у якій зазначено, що він ''«при отличном поведении исполнял лежащие на нем педагогические обязанности с любовью, знаним дела и весьма успешно»''. |
Школа в селі Нижня Сироватка, де Грінченко був завідувачем, збереглася (нині Сумська обл.). | Школа в селі Нижня Сироватка, де Грінченко був завідувачем, збереглася (нині Сумська обл.). | ||
| − | + | 10 лютого 1884 р. Борис Грінченко одружився з народною вчителькою Марією Гладиліною, з якою познайомився влітку на вчительських курсах у Змієві. За свідченням сучасників, Борис та [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D1%96%D0%BD%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%8F_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D1%97%D0%B2%D0%BD%D0%B0 Марія] створили унікальну українську родину, де панувала виняткова гармонія подружнього життя. | |
| − | Напередодні весілля | + | Напередодні весілля Марія писала коханому: ''«Ми любимо один одного, у нас тепер одна душа, але любов до України і спільна праця на користь їй ще дужче з’єднають нас і дадуть силу перемогти все. Але ти це й сам розумієш ще краще мене… Твоя Маруся»''. |
==Фото== | ==Фото== | ||
{|style="width: 100%" | {|style="width: 100%" | ||
| Рядок 54: | Рядок 47: | ||
|[[Файл:PA026547.jpg|200px|thumb|left|Борис]] | |[[Файл:PA026547.jpg|200px|thumb|left|Борис]] | ||
|} | |} | ||
| + | |||
| + | ==Див. також== | ||
| + | *[[Віртуальний музей/Слобожанщина|Віртуальний музей: Слобожанщина]] | ||
| + | *[[Віртуальний музей/Херсон|Віртуальний музей: Херсон]] | ||
| + | *[[Віртуальний музей/Луганщина|Віртуальний музей: Луганщина]] | ||
| + | *[[Віртуальний музей/Чернігів|Віртуальний музей: Чернігів]] | ||
| + | |||
| + | |||
| + | [[Категорія:Віртуальний музей]] | ||
Поточна версія на 18:10, 13 червня 2023
|
| Мовчун Антоніна Іванівна. НДЛ грінченкознавства Київського університету імені Бориса Грінченка |
Харків (1875 – 1885)
Під час літніх канікул 13-річний Борис у батьковій скрині на горищі знайшов «Кобзар». Враження від прочитаної книжки він сам описував згодом так: "з мертвого він зробив живе - "трупи встали і очі розкрили!". За словами письменника, з того часу «Кобзар» став його «Євангелієм», а сам Т.Шевченко «зробивсь мені і до сього дня зостається пророком».
Під впливом Шевченкового слова Б. Грінченко став писати українською. Юний автор захопився різними жанрами: писав вірші, драми, критичні розвідки, навіть складав «Словарь український».
Зі спогадів дружини дізнаємося про арешт 16-річного Бориса. У нього знайшли "заборонену літературу": зібрання брошур, "хотя, по-видимому, и одобренных Цензурою", свідчило про "известное направление мыслей и стремление заниматься такими вопросами, которые не соответствуют ни возрасту, ни развитию 16-летняго ученика" (цит. "Справи про обвинувачення" Департаменту поліції). Фактично з усіх знайдених книг дійсно забороненою була тільки брошура "Парова машина" С. А. Подолинського. Юнак не зізнався, в кого взяв книжки, тому його вкинули у в’язницю. Мужня поведінка Бориса викликала захоплення в молоді. Жахливі тюремні умови підірвали здоров’я юнака назавжди.
З училища хлопця вигнали без права продовжувати освіту. Фотокопія свідоцтва про закінчення IV класу Харківського реального училища свідчить, що він, згідно «з проханням батька увільнений з училища за домашніми обставинами».
Рік Борис перебував у батька на поруках, не маючи права навіть приїжджати в губернське місто, на хуторі Долбіно (Долбін Кут, Кути), куди родина переїхала 1875 р., продавши Вільховий Яр.
Відбувши рік, хлопець з 10 крб. в кишені і невеликим вузликом з харчами та одягом пішки вирушив до Харкова. У велике життя Борис пішов із чотирикласною освітою, що не завадило йому стати великим ученим завдяки наполегливій праці.
Дядько Микола Літарєв, материн брат, влаштував Бориса канцеляристом у Харківській казенній палаті. Жив юнак у страшенній бідності, обідав через день у найдешевшій їдальні. Проте саме робота канцеляриста показала Б. Грінченкові, що темні, забиті й неосвічені селяни не вміють захистити свої права. Так у нього виникло бажання стати вчителем.
У квітні 1881 року Борис склав екзамен при Харківському університеті. Фотокопія свідоцтва засвідчує присвоєння йому звання вчителя початкового народного училища.
17-річний юнак ступив на тернисту дорогу народного вчителя. У цьому ж році відбувся й письменницький дебют молодого поета, якого підтримав І. Нечуй-Левицький. «Він одіслав деякі мої вірші в «Світ», і там вони надруковані під псевдонімом Іван Перекотиполе», – із вдячністю згадуватиме Б. Грінченко. Перша друкована поезія «До праці» є яскравим прикладом перших творів молодого вчителя.
Учительській праці письменник віддав майже 10 років. Вважав, що саме тут він принесе своєму народові найбільше користі. А в яких умовах працював, свідчить лист до приятеля І. Зозулі: «Школа – це маленька хатинка…; в ній дві поламаних парти, вибите скло, зрита долівка і страшенний холод. Книжок нема ні одної».
Працював самовіддано, навіть грамоту отримав, у якій зазначено, що він «при отличном поведении исполнял лежащие на нем педагогические обязанности с любовью, знаним дела и весьма успешно».
Школа в селі Нижня Сироватка, де Грінченко був завідувачем, збереглася (нині Сумська обл.).
10 лютого 1884 р. Борис Грінченко одружився з народною вчителькою Марією Гладиліною, з якою познайомився влітку на вчительських курсах у Змієві. За свідченням сучасників, Борис та Марія створили унікальну українську родину, де панувала виняткова гармонія подружнього життя.
Напередодні весілля Марія писала коханому: «Ми любимо один одного, у нас тепер одна душа, але любов до України і спільна праця на користь їй ще дужче з’єднають нас і дадуть силу перемогти все. Але ти це й сам розумієш ще краще мене… Твоя Маруся».
Фото
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
