Відмінності між версіями «Дернина»
(→Ілюстрації) |
(→Поезія) |
||
(не показані 3 проміжні версії цього учасника) | |||
Рядок 36: | Рядок 36: | ||
Догляд за дерниною передбачає комплекс заходів — знищення бур’янів, старики, поліпшення повітряного режиму, омолодження дернини, підсівання трав,поліпшення лісових і влаштування лісопаркових пасовищ. | Догляд за дерниною передбачає комплекс заходів — знищення бур’янів, старики, поліпшення повітряного режиму, омолодження дернини, підсівання трав,поліпшення лісових і влаштування лісопаркових пасовищ. | ||
+ | |||
+ | ==Поезія== | ||
+ | |||
+ | '''Балада мого спасіння''' | ||
+ | |||
+ | Просніться, хлопці! | ||
+ | |||
+ | Вже Інгул скресає, | ||
+ | |||
+ | Жбурляє брили криги в береги. | ||
+ | |||
+ | Просніться, хлопці! | ||
+ | |||
+ | Знову ніч стрясає | ||
+ | |||
+ | Скажений Лисогірський перегин. | ||
+ | |||
+ | Я жду вас тут. | ||
+ | |||
+ | Хмизняк тріщить, | ||
+ | |||
+ | Китайку | ||
+ | |||
+ | |||
+ | |||
+ | Малюючи на чорнім полотні, | ||
+ | |||
+ | Й вербову покалічену куцайку | ||
+ | |||
+ | Бинтує димом. | ||
+ | |||
+ | Хлопці, сполотнів, | ||
+ | |||
+ | Згадавши вас, | ||
+ | |||
+ | гінкий смаглявий берест, | ||
+ | |||
+ | Що зелен-спів навчав нас розуміть, | ||
+ | |||
+ | Корінням розриває мерзлий дерен, | ||
+ | |||
+ | Гіллям розводить хмари грозові | ||
+ | |||
+ | І зазирає в сутінки холодні, | ||
+ | |||
+ | В які осмутку сірий день налив. | ||
+ | |||
+ | Кому ж, кому… я розкажу сьогодні, | ||
+ | |||
+ | Що світ мені без вас такий малий? | ||
+ | |||
+ | Що і коня без вас впіймать не можу… | ||
+ | |||
+ | Вже й смак спокою через це забув. | ||
+ | |||
+ | |||
+ | |||
+ | …Вкидає хмиз іскрин тонких порошу | ||
+ | |||
+ | В інгульську воду збурено-рябу… | ||
+ | |||
+ | А в ній | ||
+ | |||
+ | між криги скреготом зловісним | ||
+ | |||
+ | Мій голос хрипко помогти блага | ||
+ | |||
+ | (Хотів і я на бересток залізти, | ||
+ | |||
+ | Та мимо гілки втрапила нога). | ||
+ | |||
+ | |||
+ | |||
+ | Я захлинаюсь чорною водою, | ||
+ | |||
+ | І жах мене обценьками здавив. | ||
+ | |||
+ | А підлий сич над мертвою вербою | ||
+ | |||
+ | Зраділо пісню регітну завів. | ||
+ | |||
+ | |||
+ | |||
+ | І надвечір’я вогке затремтіло | ||
+ | |||
+ | В передчутті нагальної біди. | ||
+ | |||
+ | Та ось вже руки ваші | ||
+ | |||
+ | кволе тіло | ||
+ | |||
+ | Моє | ||
+ | |||
+ | на сушу тягнуть із води. | ||
+ | |||
+ | |||
+ | |||
+ | Долаєм кручу, жостером убрану, | ||
+ | |||
+ | І, як побиті, падаєм в бур’ян. | ||
+ | |||
+ | Аж тут, мов добрий привид, | ||
+ | |||
+ | із туману | ||
+ | |||
+ | До нас кульгає дядько Маркіян: | ||
+ | |||
+ | – Мабуть, на кризі плавали, матроси? | ||
+ | |||
+ | А-а-а, рятували друга? | ||
+ | |||
+ | Молодці! | ||
+ | |||
+ | Ламайте хмиз. | ||
+ | |||
+ | Та очерету трохи… – | ||
+ | |||
+ | І вже розцвів сірник в його руці. | ||
+ | |||
+ | Живем! Вогонь облизує одежу. | ||
+ | |||
+ | А Маркіян вуздечкою дзвенить: | ||
+ | |||
+ | – Вже двадцять літ | ||
+ | |||
+ | я на печі не влежу, | ||
+ | |||
+ | Щоночі йду та йду… коня ловить. | ||
+ | |||
+ | І де він взявся в цих краях, чортяка? | ||
+ | |||
+ | Невже прибіг сюди з моїх лісів? | ||
+ | |||
+ | Як тільки вечір – він у двері бряка, | ||
+ | |||
+ | А то – всю ніч ірже, немов збісів. | ||
+ | |||
+ | Виходжу – жде. | ||
+ | |||
+ | А в руки не дається. | ||
+ | |||
+ | Замучив зовсім, навісний, мене. | ||
+ | |||
+ | Підпустить близько, | ||
+ | |||
+ | свічкою зів’ється – | ||
+ | |||
+ | І тільки грива хвилею майне… | ||
+ | |||
+ | Нам жаль старого. Гарна він людина. | ||
+ | |||
+ | І я кажу, мов клятву, | ||
+ | |||
+ | над вогнем: | ||
+ | |||
+ | – Ось підростемо трішки | ||
+ | |||
+ | й неодмінно | ||
+ | |||
+ | Ми отого коня | ||
+ | |||
+ | вам | ||
+ | |||
+ | приведем!.. | ||
+ | |||
+ | …Стою, | ||
+ | |||
+ | збудивши ніч свого спасіння. | ||
+ | |||
+ | Кому ж тепер | ||
+ | |||
+ | той давній борг сплачу?! | ||
+ | |||
+ | Суху вербу хита вода весіння, | ||
+ | |||
+ | І хворий сич охрипнув од плачу… | ||
+ | |||
+ | Просніться ж, хлопці! | ||
+ | |||
+ | Вже весна скресає! | ||
+ | |||
+ | Гримить Інгул – і стогне ніч сліпа. | ||
+ | |||
+ | І Маркіян з вуздечкою кульгає | ||
+ | |||
+ | В туман, | ||
+ | |||
+ | де кінь іржання розсипа… | ||
+ | |||
+ | Вогонь ковта останній сніг лапатий. | ||
+ | |||
+ | І синьо дим шепоче над вогнем: | ||
+ | |||
+ | – Вони | ||
+ | |||
+ | не сплять. | ||
+ | |||
+ | Нема коли | ||
+ | |||
+ | їм спати. | ||
+ | |||
+ | Вони погнались | ||
+ | |||
+ | за отим | ||
+ | |||
+ | конем. | ||
+ | |||
+ | ''Автор: ДМИТРО ІВАНОВ'' | ||
==Джерела та література== | ==Джерела та література== |
Поточна версія на 18:41, 4 листопада 2018
Дерни́на, -ни, ж. Кусокъ дерна. Стор. МПр. 111. Неси оці дві дернині. Кіев.
Зміст
Сучасні словники
ДЕРНИ́НА, -и, жін. Те саме, що дерен. Минули передмістя. Показалися запорізькі січові курені, вкриті дерниною або повстю (Олександр Довженко, I, 1958, 228); Багаторічні трави за доброго врожаю утворюють міцну дернину, яка скріплює і захищав ґрунт від змиву (Колгоспник України, 4, 1950, 14); // Одна плитка, шматок дерну. — Неси оці дві дернини (Словник Грінченка); На більш сухих луках нарізують дернини 40—50 см завдовжки, 20—25 см завширшки та 6—8 см завтовшки (Озеленення колгоспного села, 1955, 105).
ДЕ́РЕН,-рну, чол. Поверхневий шар ґрунту, вкритий травою і трав'янистими рослинами, густо пронизаний їх коренями. Вона звеліла.. вистругать дерен і прочистити заступами доріжку (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 27); // Вирізані з цього шару пласти. Зрівняв землю, покрив дерном, Щоб ніхто не бачив, Де полягли Ґонти діти, Голови козачі (Тарас Шевченко, I, 1951, 143); Дерен для кріплення укосу [греблі] рекомендується укладати тільки восени (у вересні—жовтні), бо в жарку пору року він пересихає і гине (Довідник сільського будівельника, 1956, 52).
Ілюстрації
Медіа
Словник відмінків
дернина - іменник, жіночий рід, неістота
Див. також
Догляд за дерниною передбачає комплекс заходів — знищення бур’янів, старики, поліпшення повітряного режиму, омолодження дернини, підсівання трав,поліпшення лісових і влаштування лісопаркових пасовищ.
Поезія
Балада мого спасіння
Просніться, хлопці!
Вже Інгул скресає,
Жбурляє брили криги в береги.
Просніться, хлопці!
Знову ніч стрясає
Скажений Лисогірський перегин.
Я жду вас тут.
Хмизняк тріщить,
Китайку
Малюючи на чорнім полотні,
Й вербову покалічену куцайку
Бинтує димом.
Хлопці, сполотнів,
Згадавши вас,
гінкий смаглявий берест,
Що зелен-спів навчав нас розуміть,
Корінням розриває мерзлий дерен,
Гіллям розводить хмари грозові
І зазирає в сутінки холодні,
В які осмутку сірий день налив.
Кому ж, кому… я розкажу сьогодні,
Що світ мені без вас такий малий?
Що і коня без вас впіймать не можу…
Вже й смак спокою через це забув.
…Вкидає хмиз іскрин тонких порошу
В інгульську воду збурено-рябу…
А в ній
між криги скреготом зловісним
Мій голос хрипко помогти блага
(Хотів і я на бересток залізти,
Та мимо гілки втрапила нога).
Я захлинаюсь чорною водою,
І жах мене обценьками здавив.
А підлий сич над мертвою вербою
Зраділо пісню регітну завів.
І надвечір’я вогке затремтіло
В передчутті нагальної біди.
Та ось вже руки ваші
кволе тіло
Моє
на сушу тягнуть із води.
Долаєм кручу, жостером убрану,
І, як побиті, падаєм в бур’ян.
Аж тут, мов добрий привид,
із туману
До нас кульгає дядько Маркіян:
– Мабуть, на кризі плавали, матроси?
А-а-а, рятували друга?
Молодці!
Ламайте хмиз.
Та очерету трохи… –
І вже розцвів сірник в його руці.
Живем! Вогонь облизує одежу.
А Маркіян вуздечкою дзвенить:
– Вже двадцять літ
я на печі не влежу,
Щоночі йду та йду… коня ловить.
І де він взявся в цих краях, чортяка?
Невже прибіг сюди з моїх лісів?
Як тільки вечір – він у двері бряка,
А то – всю ніч ірже, немов збісів.
Виходжу – жде.
А в руки не дається.
Замучив зовсім, навісний, мене.
Підпустить близько,
свічкою зів’ється –
І тільки грива хвилею майне…
Нам жаль старого. Гарна він людина.
І я кажу, мов клятву,
над вогнем:
– Ось підростемо трішки
й неодмінно
Ми отого коня
вам
приведем!..
…Стою,
збудивши ніч свого спасіння.
Кому ж тепер
той давній борг сплачу?!
Суху вербу хита вода весіння,
І хворий сич охрипнув од плачу…
Просніться ж, хлопці!
Вже весна скресає!
Гримить Інгул – і стогне ніч сліпа.
І Маркіян з вуздечкою кульгає
В туман,
де кінь іржання розсипа…
Вогонь ковта останній сніг лапатий.
І синьо дим шепоче над вогнем:
– Вони
не сплять.
Нема коли
їм спати.
Вони погнались
за отим
конем.
Автор: ДМИТРО ІВАНОВ
Джерела та література
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 253.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 247.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 253.