Відмінності між версіями «Дернина»

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук
(Джерела та література)
(Поезія)
 
(не показано 11 проміжних версій цього учасника)
Рядок 11: Рядок 11:
 
''Вона звеліла.. вистругать дерен і прочистити заступами доріжку'' (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 27);  
 
''Вона звеліла.. вистругать дерен і прочистити заступами доріжку'' (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 27);  
 
'''//''' ''Вирізані з цього шару пласти. Зрівняв землю, покрив дерном, Щоб ніхто не бачив, Де полягли Ґонти діти, Голови козачі'' (Тарас Шевченко, I, 1951, 143); ''Дерен для кріплення укосу [греблі] рекомендується укладати тільки восени (у вересні—жовтні), бо в жарку пору року він пересихає і гине'' (Довідник сільського будівельника, 1956, 52).
 
'''//''' ''Вирізані з цього шару пласти. Зрівняв землю, покрив дерном, Щоб ніхто не бачив, Де полягли Ґонти діти, Голови козачі'' (Тарас Шевченко, I, 1951, 143); ''Дерен для кріплення укосу [греблі] рекомендується укладати тільки восени (у вересні—жовтні), бо в жарку пору року він пересихає і гине'' (Довідник сільського будівельника, 1956, 52).
 
'''ДЕРЕ́Н,-у''', чол., бот. (Cornus).
 
 
'''1.''' Кущ або дерево родини кизилових з їстівними кислувато-солодкими ягодами; кизил.
 
''Вишні, черешні, груші, сливи угорки, тернослив, терен та дерен — все росло густими купа''ми (Нечуй-Левицький, II, 1956, 38); ''Кизил, або дерен — стара культура. Невибаглива до ґрунтів, морозостійка, вона дістала досить велике поширення'' (Вечірній Київ, 5.VI 1961, 4).
 
 
'''2.''' Ягоди цієї рослини.
 
  
 
==Ілюстрації==
 
==Ілюстрації==
 
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"  
 
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"  
 
|- valign="top"
 
|- valign="top"
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Photoicon.png|x140px]]
+
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Дернина11.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Photoicon.png|x140px]]
+
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Дернина22.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Photoicon.png|x140px]]  
+
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Дернина33.jpg|x140px]]  
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Photoicon.png|x140px]]
+
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Дернина44.jpg|x140px]]
 
|}
 
|}
  
 
==Медіа==
 
==Медіа==
 +
 +
{{#ev:youtube|7yE2w3l5j50}}
 +
{{#ev:youtube|KhcRrao7_WU}}
 +
 +
==Словник відмінків==
 +
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"
 +
|- valign="top"
 +
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Дернина відмінки.png|x140px]]
 +
|}
 +
''дернина'' - іменник, жіночий рід, неістота
  
 
==Див. також==
 
==Див. також==
 +
 +
Догляд за дерниною передбачає комплекс захо­дів — знищення бур’янів, старики, поліпшення повітряного режи­му, омолодження дернини, підсівання трав,поліпшення лісових і влаштування лісопаркових пасовищ.
 +
 +
==Поезія==
 +
 +
'''Балада мого спасіння'''
 +
 +
Просніться, хлопці!
 +
 +
Вже Інгул скресає,
 +
 +
Жбурляє брили криги в береги.
 +
 +
Просніться, хлопці!
 +
 +
Знову ніч стрясає
 +
 +
Скажений Лисогірський перегин.
 +
 +
Я жду вас тут.
 +
 +
Хмизняк тріщить,
 +
 +
Китайку
 +
 +
 +
 +
Малюючи на чорнім полотні,
 +
 +
Й вербову покалічену куцайку
 +
 +
Бинтує димом.
 +
 +
Хлопці, сполотнів,
 +
 +
Згадавши вас,
 +
 +
гінкий смаглявий берест,
 +
 +
Що зелен-спів навчав нас розуміть,
 +
 +
Корінням розриває мерзлий дерен,
 +
 +
Гіллям розводить хмари грозові
 +
 +
І зазирає в сутінки холодні,
 +
 +
В які осмутку сірий день налив.
 +
 +
Кому ж, кому… я розкажу сьогодні,
 +
 +
Що світ мені без вас такий малий?
 +
 +
Що і коня без вас впіймать не можу…
 +
 +
Вже й смак спокою через це забув.
 +
 +
 +
 +
…Вкидає хмиз іскрин тонких порошу
 +
 +
В інгульську воду збурено-рябу…
 +
 +
А в ній
 +
 +
між криги скреготом зловісним
 +
 +
Мій голос хрипко помогти блага
 +
 +
(Хотів і я на бересток залізти,
 +
 +
Та мимо гілки втрапила нога).
 +
 +
 +
 +
Я захлинаюсь чорною водою,
 +
 +
І жах мене обценьками здавив.
 +
 +
А підлий сич над мертвою вербою
 +
 +
Зраділо пісню регітну завів.
 +
 +
 +
 +
І надвечір’я вогке затремтіло
 +
 +
В передчутті нагальної біди.
 +
 +
Та ось вже руки ваші
 +
 +
кволе тіло
 +
 +
Моє
 +
 +
на сушу тягнуть із води.
 +
 +
 +
 +
Долаєм кручу, жостером убрану,
 +
 +
І, як побиті, падаєм в бур’ян.
 +
 +
Аж тут, мов добрий привид,
 +
 +
із туману
 +
 +
До нас кульгає дядько Маркіян:
 +
 +
– Мабуть, на кризі плавали, матроси?
 +
 +
А-а-а, рятували друга?
 +
 +
Молодці!
 +
 +
Ламайте хмиз.
 +
 +
Та очерету трохи… –
 +
 +
І вже розцвів сірник в його руці.
 +
 +
Живем! Вогонь облизує одежу.
 +
 +
А Маркіян вуздечкою дзвенить:
 +
 +
– Вже двадцять літ
 +
 +
я на печі не влежу,
 +
 +
Щоночі йду та йду… коня ловить.
 +
 +
І де він взявся в цих краях, чортяка?
 +
 +
Невже прибіг сюди з моїх лісів?
 +
 +
Як тільки вечір – він у двері бряка,
 +
 +
А то – всю ніч ірже, немов збісів.
 +
 +
Виходжу – жде.
 +
 +
А в руки не дається.
 +
 +
Замучив зовсім, навісний, мене.
 +
 +
Підпустить близько,
 +
 +
свічкою зів’ється –
 +
 +
І тільки грива хвилею майне…
 +
 +
Нам жаль старого. Гарна він людина.
 +
 +
І я кажу, мов клятву,
 +
 +
над вогнем:
 +
 +
– Ось підростемо трішки
 +
 +
й неодмінно
 +
 +
Ми отого коня
 +
 +
вам
 +
 +
приведем!..
 +
 +
…Стою,
 +
 +
збудивши ніч свого спасіння.
 +
 +
Кому ж тепер
 +
 +
той давній борг сплачу?!
 +
 +
Суху вербу хита вода весіння,
 +
 +
І хворий сич охрипнув од плачу…
 +
 +
Просніться ж, хлопці!
 +
 +
Вже весна скресає!
 +
 +
Гримить Інгул – і стогне ніч сліпа.
 +
 +
І Маркіян з вуздечкою кульгає
 +
 +
В туман,
 +
 +
де кінь іржання розсипа…
 +
 +
Вогонь ковта останній сніг лапатий.
 +
 +
І синьо дим шепоче над вогнем:
 +
 +
– Вони
 +
 +
не сплять.
 +
 +
Нема коли
 +
 +
їм спати.
 +
 +
Вони погнались
 +
 +
за отим
 +
 +
конем.
 +
 +
''Автор: ДМИТРО ІВАНОВ''
  
 
==Джерела та література==
 
==Джерела та література==

Поточна версія на 18:41, 4 листопада 2018

Дерни́на, -ни, ж. Кусокъ дерна. Стор. МПр. 111. Неси оці дві дернині. Кіев.

Сучасні словники

ДЕРНИ́НА, -и, жін. Те саме, що дерен. Минули передмістя. Показалися запорізькі січові курені, вкриті дерниною або повстю (Олександр Довженко, I, 1958, 228); Багаторічні трави за доброго врожаю утворюють міцну дернину, яка скріплює і захищав ґрунт від змиву (Колгоспник України, 4, 1950, 14); // Одна плитка, шматок дерну. — Неси оці дві дернини (Словник Грінченка); На більш сухих луках нарізують дернини 40—50 см завдовжки, 20—25 см завширшки та 6—8 см завтовшки (Озеленення колгоспного села, 1955, 105).

ДЕ́РЕН,-рну, чол. Поверхневий шар ґрунту, вкритий травою і трав'янистими рослинами, густо пронизаний їх коренями. Вона звеліла.. вистругать дерен і прочистити заступами доріжку (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 27); // Вирізані з цього шару пласти. Зрівняв землю, покрив дерном, Щоб ніхто не бачив, Де полягли Ґонти діти, Голови козачі (Тарас Шевченко, I, 1951, 143); Дерен для кріплення укосу [греблі] рекомендується укладати тільки восени (у вересні—жовтні), бо в жарку пору року він пересихає і гине (Довідник сільського будівельника, 1956, 52).

Ілюстрації

Дернина11.jpg Дернина22.jpg Дернина33.jpg Дернина44.jpg

Медіа

Словник відмінків

Дернина відмінки.png
дернина - іменник, жіночий рід, неістота

Див. також

Догляд за дерниною передбачає комплекс захо­дів — знищення бур’янів, старики, поліпшення повітряного режи­му, омолодження дернини, підсівання трав,поліпшення лісових і влаштування лісопаркових пасовищ.

Поезія

Балада мого спасіння

Просніться, хлопці!

Вже Інгул скресає,

Жбурляє брили криги в береги.

Просніться, хлопці!

Знову ніч стрясає

Скажений Лисогірський перегин.

Я жду вас тут.

Хмизняк тріщить,

Китайку


Малюючи на чорнім полотні,

Й вербову покалічену куцайку

Бинтує димом.

Хлопці, сполотнів,

Згадавши вас,

гінкий смаглявий берест,

Що зелен-спів навчав нас розуміть,

Корінням розриває мерзлий дерен,

Гіллям розводить хмари грозові

І зазирає в сутінки холодні,

В які осмутку сірий день налив.

Кому ж, кому… я розкажу сьогодні,

Що світ мені без вас такий малий?

Що і коня без вас впіймать не можу…

Вже й смак спокою через це забув.


…Вкидає хмиз іскрин тонких порошу

В інгульську воду збурено-рябу…

А в ній

між криги скреготом зловісним

Мій голос хрипко помогти блага

(Хотів і я на бересток залізти,

Та мимо гілки втрапила нога).


Я захлинаюсь чорною водою,

І жах мене обценьками здавив.

А підлий сич над мертвою вербою

Зраділо пісню регітну завів.


І надвечір’я вогке затремтіло

В передчутті нагальної біди.

Та ось вже руки ваші

кволе тіло

Моє

на сушу тягнуть із води.


Долаєм кручу, жостером убрану,

І, як побиті, падаєм в бур’ян.

Аж тут, мов добрий привид,

із туману

До нас кульгає дядько Маркіян:

– Мабуть, на кризі плавали, матроси?

А-а-а, рятували друга?

Молодці!

Ламайте хмиз.

Та очерету трохи… –

І вже розцвів сірник в його руці.

Живем! Вогонь облизує одежу.

А Маркіян вуздечкою дзвенить:

– Вже двадцять літ

я на печі не влежу,

Щоночі йду та йду… коня ловить.

І де він взявся в цих краях, чортяка?

Невже прибіг сюди з моїх лісів?

Як тільки вечір – він у двері бряка,

А то – всю ніч ірже, немов збісів.

Виходжу – жде.

А в руки не дається.

Замучив зовсім, навісний, мене.

Підпустить близько,

свічкою зів’ється –

І тільки грива хвилею майне…

Нам жаль старого. Гарна він людина.

І я кажу, мов клятву,

над вогнем:

– Ось підростемо трішки

й неодмінно

Ми отого коня

вам

приведем!..

…Стою,

збудивши ніч свого спасіння.

Кому ж тепер

той давній борг сплачу?!

Суху вербу хита вода весіння,

І хворий сич охрипнув од плачу…

Просніться ж, хлопці!

Вже весна скресає!

Гримить Інгул – і стогне ніч сліпа.

І Маркіян з вуздечкою кульгає

В туман,

де кінь іржання розсипа…

Вогонь ковта останній сніг лапатий.

І синьо дим шепоче над вогнем:

– Вони

не сплять.

Нема коли

їм спати.

Вони погнались

за отим

конем.

Автор: ДМИТРО ІВАНОВ

Джерела та література

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 253.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 247.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 253.

Зовнішні посилання