Відмінності між версіями «Дернина»

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук
(Поезія)
 
(не показані 17 проміжних версій 3 учасників)
Рядок 1: Рядок 1:
 
'''Дерни́на, -ни, '''''ж. ''Кусокъ дерна. Стор. МПр. 111. ''Неси оці дві дернині. ''Кіев.  
 
'''Дерни́на, -ни, '''''ж. ''Кусокъ дерна. Стор. МПр. 111. ''Неси оці дві дернині. ''Кіев.  
ДЕРНИ́НА, и, ж. Те саме, що де́рен. Минули передмістя. Показалися запорізькі січові курені, вкриті дерниною або повстю (Довж., І, 1958, 228); Багаторічні трави за доброго врожаю утворюють міцну дернину, яка скріплює і захищає грунт від змиву (Колг. Укр., 4, 1956, 14); // Одна плитка, шматок дерну. — Неси оці дві дернини (Сл. Гр.); На більш сухих луках нарізують дернини 40-50 см завдовжки, 20-25 см завширшки та 6-8 см завтовшки (Озелен. колг. села, 1955, 165).
 
 
[[Категорія:Де]]
 
[[Категорія:Де]]
{{subst:Шаблон:Словник Грінченка і
+
сучасність|підрозділ=Інститут філології}}
+
==Сучасні словники==
 +
 
 +
'''ДЕРНИ́НА, -и''', жін. Те саме, що ''дерен''.
 +
''Минули передмістя. Показалися запорізькі січові курені, вкриті дерниною або повстю'' (Олександр Довженко, I, 1958, 228); ''Багаторічні трави за доброго врожаю утворюють міцну дернину, яка скріплює і захищав ґрунт від змиву'' (Колгоспник України, 4, 1950, 14);
 +
'''//'''  ''Одна плитка, шматок дерну. — Неси оці дві дернини'' (Словник Грінченка); ''На більш сухих луках нарізують дернини 40—50 см завдовжки, 20—25 см завширшки та 6—8 см завтовшки'' (Озеленення колгоспного села, 1955, 105).
 +
 
 +
'''ДЕ́РЕН,-рну''', чол. Поверхневий шар ґрунту, вкритий травою і трав'янистими рослинами, густо пронизаний їх коренями.
 +
''Вона звеліла.. вистругать дерен і прочистити заступами доріжку'' (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 27);
 +
'''//''' ''Вирізані з цього шару пласти. Зрівняв землю, покрив дерном, Щоб ніхто не бачив, Де полягли Ґонти діти, Голови козачі'' (Тарас Шевченко, I, 1951, 143); ''Дерен для кріплення укосу [греблі] рекомендується укладати тільки восени (у вересні—жовтні), бо в жарку пору року він пересихає і гине'' (Довідник сільського будівельника, 1956, 52).
 +
 
 +
==Ілюстрації==
 +
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"
 +
|- valign="top"
 +
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Дернина11.jpg|x140px]]
 +
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Дернина22.jpg|x140px]]
 +
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Дернина33.jpg|x140px]]
 +
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Дернина44.jpg|x140px]]
 +
|}
 +
 
 +
==Медіа==
 +
 
 +
{{#ev:youtube|7yE2w3l5j50}}
 +
{{#ev:youtube|KhcRrao7_WU}}
 +
 
 +
==Словник відмінків==
 +
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"
 +
|- valign="top"
 +
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Дернина відмінки.png|x140px]]
 +
|}
 +
''дернина'' - іменник, жіночий рід, неістота
 +
 
 +
==Див. також==
 +
 
 +
Догляд за дерниною передбачає комплекс захо­дів — знищення бур’янів, старики, поліпшення повітряного режи­му, омолодження дернини, підсівання трав,поліпшення лісових і влаштування лісопаркових пасовищ.
 +
 
 +
==Поезія==
 +
 
 +
'''Балада мого спасіння'''
 +
 
 +
Просніться, хлопці!
 +
 
 +
Вже Інгул скресає,
 +
 
 +
Жбурляє брили криги в береги.
 +
 
 +
Просніться, хлопці!
 +
 
 +
Знову ніч стрясає
 +
 
 +
Скажений Лисогірський перегин.
 +
 
 +
Я жду вас тут.
 +
 
 +
Хмизняк тріщить,
 +
 
 +
Китайку
 +
 
 +
 +
 
 +
Малюючи на чорнім полотні,
 +
 
 +
Й вербову покалічену куцайку
 +
 
 +
Бинтує димом.
 +
 
 +
Хлопці, сполотнів,
 +
 
 +
Згадавши вас,
 +
 
 +
гінкий смаглявий берест,
 +
 
 +
Що зелен-спів навчав нас розуміть,
 +
 
 +
Корінням розриває мерзлий дерен,
 +
 
 +
Гіллям розводить хмари грозові
 +
 
 +
І зазирає в сутінки холодні,
 +
 
 +
В які осмутку сірий день налив.
 +
 
 +
Кому ж, кому… я розкажу сьогодні,
 +
 
 +
Що світ мені без вас такий малий?
 +
 
 +
Що і коня без вас впіймать не можу…
 +
 
 +
Вже й смак спокою через це забув.
 +
 
 +
 +
 
 +
…Вкидає хмиз іскрин тонких порошу
 +
 
 +
В інгульську воду збурено-рябу…
 +
 
 +
А в ній
 +
 
 +
між криги скреготом зловісним
 +
 
 +
Мій голос хрипко помогти блага
 +
 
 +
(Хотів і я на бересток залізти,
 +
 
 +
Та мимо гілки втрапила нога).
 +
 
 +
 +
 
 +
Я захлинаюсь чорною водою,
 +
 
 +
І жах мене обценьками здавив.
 +
 
 +
А підлий сич над мертвою вербою
 +
 
 +
Зраділо пісню регітну завів.
 +
 
 +
 +
 
 +
І надвечір’я вогке затремтіло
 +
 
 +
В передчутті нагальної біди.
 +
 
 +
Та ось вже руки ваші
 +
 
 +
кволе тіло
 +
 
 +
Моє
 +
 
 +
на сушу тягнуть із води.
 +
 
 +
 +
 
 +
Долаєм кручу, жостером убрану,
 +
 
 +
І, як побиті, падаєм в бур’ян.
 +
 
 +
Аж тут, мов добрий привид,
 +
 
 +
із туману
 +
 
 +
До нас кульгає дядько Маркіян:
 +
 
 +
– Мабуть, на кризі плавали, матроси?
 +
 
 +
А-а-а, рятували друга?
 +
 
 +
Молодці!
 +
 
 +
Ламайте хмиз.
 +
 
 +
Та очерету трохи… –
 +
 
 +
І вже розцвів сірник в його руці.
 +
 
 +
Живем! Вогонь облизує одежу.
 +
 
 +
А Маркіян вуздечкою дзвенить:
 +
 
 +
– Вже двадцять літ
 +
 
 +
я на печі не влежу,
 +
 
 +
Щоночі йду та йду… коня ловить.
 +
 
 +
І де він взявся в цих краях, чортяка?
 +
 
 +
Невже прибіг сюди з моїх лісів?
 +
 
 +
Як тільки вечір – він у двері бряка,
 +
 
 +
А то – всю ніч ірже, немов збісів.
 +
 
 +
Виходжу – жде.
 +
 
 +
А в руки не дається.
 +
 
 +
Замучив зовсім, навісний, мене.
 +
 
 +
Підпустить близько,
 +
 
 +
свічкою зів’ється –
 +
 
 +
І тільки грива хвилею майне…
 +
 
 +
Нам жаль старого. Гарна він людина.
 +
 
 +
І я кажу, мов клятву,
 +
 
 +
над вогнем:
 +
 
 +
– Ось підростемо трішки
 +
 
 +
й неодмінно
 +
 
 +
Ми отого коня
 +
 
 +
вам
 +
 
 +
приведем!..
 +
 
 +
…Стою,
 +
 
 +
збудивши ніч свого спасіння.
 +
 
 +
Кому ж тепер
 +
 
 +
той давній борг сплачу?!
 +
 
 +
Суху вербу хита вода весіння,
 +
 
 +
І хворий сич охрипнув од плачу…
 +
 
 +
Просніться ж, хлопці!
 +
 
 +
Вже весна скресає!
 +
 
 +
Гримить Інгул – і стогне ніч сліпа.
 +
 
 +
І Маркіян з вуздечкою кульгає
 +
 
 +
В туман,
 +
 
 +
де кінь іржання розсипа…
 +
 
 +
Вогонь ковта останній сніг лапатий.
 +
 
 +
І синьо дим шепоче над вогнем:
 +
 
 +
– Вони
 +
 
 +
не сплять.
 +
 
 +
Нема коли
 +
 
 +
їм спати.
 +
 
 +
Вони погнались
 +
 
 +
за отим
 +
 
 +
конем.
 +
 
 +
''Автор: ДМИТРО ІВАНОВ''
 +
 
 +
==Джерела та література==
 +
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 253.
 +
 
 +
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 247.
 +
 
 +
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 253.
 +
 
 +
==Зовнішні посилання==
 +
 
 +
[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет права та міжнародних відносин]]
 +
[[Категорія:Слова 2018 року]]

Поточна версія на 18:41, 4 листопада 2018

Дерни́на, -ни, ж. Кусокъ дерна. Стор. МПр. 111. Неси оці дві дернині. Кіев.

Сучасні словники

ДЕРНИ́НА, -и, жін. Те саме, що дерен. Минули передмістя. Показалися запорізькі січові курені, вкриті дерниною або повстю (Олександр Довженко, I, 1958, 228); Багаторічні трави за доброго врожаю утворюють міцну дернину, яка скріплює і захищав ґрунт від змиву (Колгоспник України, 4, 1950, 14); // Одна плитка, шматок дерну. — Неси оці дві дернини (Словник Грінченка); На більш сухих луках нарізують дернини 40—50 см завдовжки, 20—25 см завширшки та 6—8 см завтовшки (Озеленення колгоспного села, 1955, 105).

ДЕ́РЕН,-рну, чол. Поверхневий шар ґрунту, вкритий травою і трав'янистими рослинами, густо пронизаний їх коренями. Вона звеліла.. вистругать дерен і прочистити заступами доріжку (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 27); // Вирізані з цього шару пласти. Зрівняв землю, покрив дерном, Щоб ніхто не бачив, Де полягли Ґонти діти, Голови козачі (Тарас Шевченко, I, 1951, 143); Дерен для кріплення укосу [греблі] рекомендується укладати тільки восени (у вересні—жовтні), бо в жарку пору року він пересихає і гине (Довідник сільського будівельника, 1956, 52).

Ілюстрації

Дернина11.jpg Дернина22.jpg Дернина33.jpg Дернина44.jpg

Медіа

Словник відмінків

Дернина відмінки.png
дернина - іменник, жіночий рід, неістота

Див. також

Догляд за дерниною передбачає комплекс захо­дів — знищення бур’янів, старики, поліпшення повітряного режи­му, омолодження дернини, підсівання трав,поліпшення лісових і влаштування лісопаркових пасовищ.

Поезія

Балада мого спасіння

Просніться, хлопці!

Вже Інгул скресає,

Жбурляє брили криги в береги.

Просніться, хлопці!

Знову ніч стрясає

Скажений Лисогірський перегин.

Я жду вас тут.

Хмизняк тріщить,

Китайку


Малюючи на чорнім полотні,

Й вербову покалічену куцайку

Бинтує димом.

Хлопці, сполотнів,

Згадавши вас,

гінкий смаглявий берест,

Що зелен-спів навчав нас розуміть,

Корінням розриває мерзлий дерен,

Гіллям розводить хмари грозові

І зазирає в сутінки холодні,

В які осмутку сірий день налив.

Кому ж, кому… я розкажу сьогодні,

Що світ мені без вас такий малий?

Що і коня без вас впіймать не можу…

Вже й смак спокою через це забув.


…Вкидає хмиз іскрин тонких порошу

В інгульську воду збурено-рябу…

А в ній

між криги скреготом зловісним

Мій голос хрипко помогти блага

(Хотів і я на бересток залізти,

Та мимо гілки втрапила нога).


Я захлинаюсь чорною водою,

І жах мене обценьками здавив.

А підлий сич над мертвою вербою

Зраділо пісню регітну завів.


І надвечір’я вогке затремтіло

В передчутті нагальної біди.

Та ось вже руки ваші

кволе тіло

Моє

на сушу тягнуть із води.


Долаєм кручу, жостером убрану,

І, як побиті, падаєм в бур’ян.

Аж тут, мов добрий привид,

із туману

До нас кульгає дядько Маркіян:

– Мабуть, на кризі плавали, матроси?

А-а-а, рятували друга?

Молодці!

Ламайте хмиз.

Та очерету трохи… –

І вже розцвів сірник в його руці.

Живем! Вогонь облизує одежу.

А Маркіян вуздечкою дзвенить:

– Вже двадцять літ

я на печі не влежу,

Щоночі йду та йду… коня ловить.

І де він взявся в цих краях, чортяка?

Невже прибіг сюди з моїх лісів?

Як тільки вечір – він у двері бряка,

А то – всю ніч ірже, немов збісів.

Виходжу – жде.

А в руки не дається.

Замучив зовсім, навісний, мене.

Підпустить близько,

свічкою зів’ється –

І тільки грива хвилею майне…

Нам жаль старого. Гарна він людина.

І я кажу, мов клятву,

над вогнем:

– Ось підростемо трішки

й неодмінно

Ми отого коня

вам

приведем!..

…Стою,

збудивши ніч свого спасіння.

Кому ж тепер

той давній борг сплачу?!

Суху вербу хита вода весіння,

І хворий сич охрипнув од плачу…

Просніться ж, хлопці!

Вже весна скресає!

Гримить Інгул – і стогне ніч сліпа.

І Маркіян з вуздечкою кульгає

В туман,

де кінь іржання розсипа…

Вогонь ковта останній сніг лапатий.

І синьо дим шепоче над вогнем:

– Вони

не сплять.

Нема коли

їм спати.

Вони погнались

за отим

конем.

Автор: ДМИТРО ІВАНОВ

Джерела та література

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 253.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 247.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 253.

Зовнішні посилання