Відмінності між версіями «Дивий»
(Створена сторінка: '''Ди́вий, -а, -е. '''Дикій. ''Ніби дивиї звіра зубами скреготали. ''Чуб. І. 180. Категорія:Ди) |
(→Ілюстрації) |
||
(не показані 4 проміжні версії цього учасника) | |||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Ди́вий, -а, -е. '''Дикій. ''Ніби дивиї звіра зубами скреготали. ''Чуб. І. 180. | '''Ди́вий, -а, -е. '''Дикій. ''Ніби дивиї звіра зубами скреготали. ''Чуб. І. 180. | ||
+ | ДИ́ВНИЙ, а, е. | ||
+ | |||
+ | 1. Який викликає подив. Та й сон же, сон, напричуд [напрочуд] дивний, мені приснився (Тарас Шевченко, I, 1951, 240); — Що ж тут дивного? Подобалася йому [Довбні] Марина, а він Марині, ну й поженяться (Панас Мирний, III, 1954, 250); Дивними видались юнакові серед цього степу жовті шапки соняшників, вишні, сливи, груші (Анатолій Шиян, Переможці, 1950, 39); | ||
+ | // Незвичайний якими-небудь якостями; чудний, незрозумілий. Семен Палій той та був на все село чудний та дивний (Марко Вовчок, I, 1955, 280); Дивна тітка! Тут світ догори ногами перевертається, а їй все це в «печінках» сидить… (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 31); Ієрогліфи — дивнії знаки, Не мені розгадати їх суть (Платон Воронько, Тепло.., 1959, 106); | ||
+ | // Який не має подібних собі; рідкісний, кумедний. Він роздивляється.. і примічає на самісінькому вершечку груші якусь дивну птицю з золотим та срібним пір'ям (Нечуй-Левицький, II, 1956, 169); Емене.. накинула на себе новий халат з дивними арабесками й підперезалася косинкою (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 290); За парканом високим він [маєток] здавався якоюсь казкою: в дворі машини всякі, сад, підстрижені дерева й іще якісь дивні — униз віттям росли (Андрій Головко, II, 1957, 79). | ||
+ | |||
+ | 2. Дуже гарний; чудовий, чарівний. Ніч була дивна: темна, темна та тиха (Нечуй-Левицький, II, 1956, 36); Не складаю пісень твоїй [України] дивній красі, Бо не бачу у стані сучасному; Розпинали тебе всі до одного, всі, Хто був паном у краї нещасному (Павло Грабовський, I, 1959, 119); Вийшли вранці ми. Дивне місто проти сонця! Всі золочено віконця… (Павло Тичина, II, 1957, 200). | ||
[[Категорія:Ди]] | [[Категорія:Ди]] | ||
+ | |||
+ | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Педагогічний інститут]] | ||
+ | [[Категорія:Слова 2018 року]] | ||
+ | |||
+ | ==Ілюстрації== | ||
+ | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
+ | |- valign="top" | ||
+ | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:1448983015_monro-travesti.jpg|x140px]] | ||
+ | |} |
Поточна версія на 18:12, 3 листопада 2018
Ди́вий, -а, -е. Дикій. Ніби дивиї звіра зубами скреготали. Чуб. І. 180. ДИ́ВНИЙ, а, е.
1. Який викликає подив. Та й сон же, сон, напричуд [напрочуд] дивний, мені приснився (Тарас Шевченко, I, 1951, 240); — Що ж тут дивного? Подобалася йому [Довбні] Марина, а він Марині, ну й поженяться (Панас Мирний, III, 1954, 250); Дивними видались юнакові серед цього степу жовті шапки соняшників, вишні, сливи, груші (Анатолій Шиян, Переможці, 1950, 39); // Незвичайний якими-небудь якостями; чудний, незрозумілий. Семен Палій той та був на все село чудний та дивний (Марко Вовчок, I, 1955, 280); Дивна тітка! Тут світ догори ногами перевертається, а їй все це в «печінках» сидить… (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 31); Ієрогліфи — дивнії знаки, Не мені розгадати їх суть (Платон Воронько, Тепло.., 1959, 106); // Який не має подібних собі; рідкісний, кумедний. Він роздивляється.. і примічає на самісінькому вершечку груші якусь дивну птицю з золотим та срібним пір'ям (Нечуй-Левицький, II, 1956, 169); Емене.. накинула на себе новий халат з дивними арабесками й підперезалася косинкою (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 290); За парканом високим він [маєток] здавався якоюсь казкою: в дворі машини всякі, сад, підстрижені дерева й іще якісь дивні — униз віттям росли (Андрій Головко, II, 1957, 79).
2. Дуже гарний; чудовий, чарівний. Ніч була дивна: темна, темна та тиха (Нечуй-Левицький, II, 1956, 36); Не складаю пісень твоїй [України] дивній красі, Бо не бачу у стані сучасному; Розпинали тебе всі до одного, всі, Хто був паном у краї нещасному (Павло Грабовський, I, 1959, 119); Вийшли вранці ми. Дивне місто проти сонця! Всі золочено віконця… (Павло Тичина, II, 1957, 200).