Відмінності між версіями «Віртуальний музей/Слобожанщина»
(вписану сучасну назву університету) |
|||
| (не показані 10 проміжних версій 3 учасників) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | {| | + | {{Шаблон:Віртуальний музей/Меню}} |
| − | + | {|class="wikitable" style="font-weight:bold; font-size:14px; background-color:#d7fff1" width="100%" | |
| − | + | |[[Мовчун Антоніна Іванівна]]. Київський столичний університет імені Бориса Грінченка | |
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | | | + | |
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
|} | |} | ||
| + | __NOTOC__ | ||
=Слобожанщина= | =Слобожанщина= | ||
| − | ''' | + | '''«[http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BB%D0%BE%D0%B1%D1%96%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0 Слобожанщина]» (1863 –1875 рр.)''' представляє дитинство [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D1%96%D0%BD%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81_%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Бориса]. Його батько – нащадок [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%B8 козацького роду]. Прадід письменника, козак Грінченко, в селі Межиріччя (під Харковом) так затято й самотньо виступив проти [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D1%96%D0%BF%D0%BE%D1%81%D0%BD%D0%B5_%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE закріпачення] селян, що був покараний [[Нагай|нагаями]] й закутий в кайдани. А дід Бориса, Яків Іванович Грінченко, [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%83%D1%87%D0%B8%D0%BA поручик], [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D1%82%D0%BD%D0%B8%D0%BA сотник] [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%83%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%BA Сумського полку], вірною службою царю й [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D1%82%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%B0 отєчеству] заслужив звання потомственого [http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B2%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE дворянина]. |
==Дитинство== | ==Дитинство== | ||
[[Файл:Kraevid20121122.jpg|390px|thumb|right|Краєвид]] | [[Файл:Kraevid20121122.jpg|390px|thumb|right|Краєвид]] | ||
| − | Батько Дмитро Якович – збіднілий дворянин, відставний штабс-ротмістр, – мав усього 19 десятин землі, більшу частину якої займав ліс. Борис – старший син, окрім нього було ще четверо дітей. Хлопчик дуже любив свою маму, допомагав їй няньчити молодших братика й сестричок. | + | Батько Дмитро Якович – збіднілий дворянин, [[Абшитований|відставний]] [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D1%82%D0%B0%D0%B1%D1%81-%D1%80%D0%BE%D1%82%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%82%D1%80 штабс-ротмістр], – мав усього 19 [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D1%81%D1%8F%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B0_%28%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8F_%D0%BF%D0%BB%D0%BE%D1%89%D1%96%29 десятин] землі, більшу частину якої займав ліс. Борис – старший син, окрім нього було ще четверо дітей. Хлопчик дуже любив свою маму, допомагав їй няньчити молодших братика й сестричок. |
| − | Батькова хата стояла на пагорбі, внизу – ставок, водяний млин. А далі – ліс. Бувало, що й вовки забігали на подвір’я. Одного разу малий Бусик хотів погладити вовка, | + | Батькова хата стояла на пагорбі, внизу – ставок, водяний млин. А далі – ліс. Бувало, що й вовки забігали на подвір’я. Одного разу малий Бусик хотів погладити вовка, сплутавши з собакою. Хтозна що й було б, якби не побачила мама та й не наробила крику… |
| − | Майже позбавлений дитячого товариства, Борис любив ліс. Навчившись читати в шестилітньому віці, брав книги й залазив у лісові хащі. У батьковій бібліотеці були занадто серйозні книги: твори В. Скотта, Альфреда де Віньї, Дюма-батька, Віктора Гюго, М. Гоголя, О. Пушкіна та ін. У спогадах батька | + | Майже позбавлений дитячого товариства, Борис любив ліс. Навчившись читати в шестилітньому віці, брав книги й залазив у лісові хащі. У батьковій бібліотеці були занадто серйозні книги: твори [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D1%82%D0%B5%D1%80_%D0%A1%D0%BA%D0%BE%D1%82%D1%82 В.Скотта], [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D1%8C%D1%84%D1%80%D0%B5%D0%B4_%D0%B4%D0%B5_%D0%92%D1%96%D0%BD%D1%8C%D1%97 Альфреда де Віньї], [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80_%D0%94%D1%8E%D0%BC%D0%B0_%28%D0%B1%D0%B0%D1%82%D1%8C%D0%BA%D0%BE%29 Дюма-батька], [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80_%D0%93%D1%8E%D0%B3%D0%BE Віктора Гюго], [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D1%8C_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 М.Гоголя], [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%83%D1%88%D0%BA%D1%96%D0%BD О.Пушкіна] та ін. У спогадах батька знаходимо цікаві епізоди з дитячих літ сина. Дмитро Якович розповідає, що Борис не минав жодної книги, «накидався на них і заглиблювався в читання. Цікавився газетами, робив на них свої помітки». На сьомому році почав писати вірші та випускати свою «[http://ru.wiktionary.org/wiki/%D0%BA%D1%83%D1%80%D1%8C%D1%91%D0%B7%D0%BD%D1%8B%D0%B9 курйозну]» газету, в якій від дотепного й саркастичного Бориса діставалося всім. Родичі та знайомі дивувалися: дев’ятилітній хлопчик живе в лісі, без ровесників, а такий розвинений і розумний. |
| − | Сьогодні | + | Сьогодні місцину Вільховий Яр чомусь відносять до села Руські Тишки, хоч малого Бориса батьки охрестили в Архангело-Михайлівському храмі села Борщеве. І той храм зберігся понині. Його настоятель отець Ілля за допомогою старожилів вже й місцину серед лісу знайшов, де колись стояла на хуторі хата Борисових батьків. |
| − | Літературний хист Борис успадкував, очевидно, теж від своїх предків. Його рідна бабуся по батькові – двоюрідна сестра основоположника української прози Г.Ф.Квітки-Основ’яненка. | + | Літературний хист Борис успадкував, очевидно, теж від своїх предків. Його рідна бабуся по батькові – двоюрідна сестра основоположника української прози [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%BA%D0%B0-%D0%9E%D1%81%D0%BD%D0%BE%D0%B2%27%D1%8F%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B9_%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Г.Ф.Квітки-Основ’яненка]. У родині пишалися цим, як і знайомством із ректором Харківського університету, байкарем [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%83%D0%BB%D0%B0%D0%BA-%D0%90%D1%80%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 П.П.Гулаком-Артемовським]. |
| − | + | Борис здобув гарну домашню освіту – спочатку його навчав батько. До вступу в гімназію готував репетитор, студент Харківського університету К. Філіп'єв, який виявився членом підпільної організації народників. Побачивши переконання сина, батько відмовився від репетитора, але було вже пізно: свій вплив на хлопчика той зробив. | |
| − | + | ||
| − | Борис здобув гарну домашню освіту – спочатку його навчав батько. До вступу в гімназію готував репетитор, студент Харківського університету, який виявився членом підпільної організації народників. Побачивши | + | |
==Фото== | ==Фото== | ||
| Рядок 35: | Рядок 28: | ||
|[[Файл:P9256310.jpg|250px|thumb|left|Мати]] | |[[Файл:P9256310.jpg|250px|thumb|left|Мати]] | ||
|} | |} | ||
| + | |||
| + | ==Див. також== | ||
| + | *[[Віртуальний музей/Харків|Віртуальний музей: Харків]] | ||
| + | *[[Віртуальний музей/Херсон|Віртуальний музей: Херсон]] | ||
| + | *[[Віртуальний музей/Луганщина|Віртуальний музей: Луганщина]] | ||
| + | *[[Віртуальний музей/Чернігів|Віртуальний музей: Чернігів]] | ||
| + | |||
| + | [[Категорія:Віртуальний музей]] | ||
Поточна версія на 23:25, 8 лютого 2024
|
| Мовчун Антоніна Іванівна. Київський столичний університет імені Бориса Грінченка |
Слобожанщина
«Слобожанщина» (1863 –1875 рр.) представляє дитинство Бориса. Його батько – нащадок козацького роду. Прадід письменника, козак Грінченко, в селі Межиріччя (під Харковом) так затято й самотньо виступив проти закріпачення селян, що був покараний нагаями й закутий в кайдани. А дід Бориса, Яків Іванович Грінченко, поручик, сотник Сумського полку, вірною службою царю й отєчеству заслужив звання потомственого дворянина.
Дитинство
Батько Дмитро Якович – збіднілий дворянин, відставний штабс-ротмістр, – мав усього 19 десятин землі, більшу частину якої займав ліс. Борис – старший син, окрім нього було ще четверо дітей. Хлопчик дуже любив свою маму, допомагав їй няньчити молодших братика й сестричок.
Батькова хата стояла на пагорбі, внизу – ставок, водяний млин. А далі – ліс. Бувало, що й вовки забігали на подвір’я. Одного разу малий Бусик хотів погладити вовка, сплутавши з собакою. Хтозна що й було б, якби не побачила мама та й не наробила крику…
Майже позбавлений дитячого товариства, Борис любив ліс. Навчившись читати в шестилітньому віці, брав книги й залазив у лісові хащі. У батьковій бібліотеці були занадто серйозні книги: твори В.Скотта, Альфреда де Віньї, Дюма-батька, Віктора Гюго, М.Гоголя, О.Пушкіна та ін. У спогадах батька знаходимо цікаві епізоди з дитячих літ сина. Дмитро Якович розповідає, що Борис не минав жодної книги, «накидався на них і заглиблювався в читання. Цікавився газетами, робив на них свої помітки». На сьомому році почав писати вірші та випускати свою «курйозну» газету, в якій від дотепного й саркастичного Бориса діставалося всім. Родичі та знайомі дивувалися: дев’ятилітній хлопчик живе в лісі, без ровесників, а такий розвинений і розумний.
Сьогодні місцину Вільховий Яр чомусь відносять до села Руські Тишки, хоч малого Бориса батьки охрестили в Архангело-Михайлівському храмі села Борщеве. І той храм зберігся понині. Його настоятель отець Ілля за допомогою старожилів вже й місцину серед лісу знайшов, де колись стояла на хуторі хата Борисових батьків.
Літературний хист Борис успадкував, очевидно, теж від своїх предків. Його рідна бабуся по батькові – двоюрідна сестра основоположника української прози Г.Ф.Квітки-Основ’яненка. У родині пишалися цим, як і знайомством із ректором Харківського університету, байкарем П.П.Гулаком-Артемовським.
Борис здобув гарну домашню освіту – спочатку його навчав батько. До вступу в гімназію готував репетитор, студент Харківського університету К. Філіп'єв, який виявився членом підпільної організації народників. Побачивши переконання сина, батько відмовився від репетитора, але було вже пізно: свій вплив на хлопчика той зробив.
Фото
 |
 |
 |
 |
 |
