Відмінності між версіями «Віртуальний музей/Італія»
| (не показані 6 проміжних версій 2 учасників) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | + | {{Шаблон:Віртуальний музей/Меню}} | |
| + | {|class="wikitable" style="font-weight:bold; font-size:14px; background-color:#d7fff1" width="100%" | ||
| + | |[[Мовчун Антоніна Іванівна]]. НДЛ грінченкознавства Київського університету імені Бориса Грінченка | ||
| + | |} | ||
| − | + | [[Файл:Wiki20130218_4.jpg|thumb|left|Газети з некрологами]] | |
| + | В '''«Італії»( 1909 – 1910 рр.)''' подружжя Грінченків оселилося в містечку [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%81%D0%BF%D0%B5%D0%B4%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D1%82%D1%82%D1%96 Оспедалетті], спочатку в готелі, потім – у комуні Колді Роді. | ||
| + | |||
| + | Приїхавши, спершу [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D1%96%D0%BD%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81_%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Борис Дмитрович] відчув себе ніби краще – море, гори здалися дуже гарними. Але скоро обмежений краєвид почав гнітити письменника, який звик до простору, ще й діймала туга за рідним краєм. Хотілося працювати – без роботи не міг жити. Поки мав сили, намагався вдосконалювати італійську мову, перекладати. | ||
Здоров’я гіршало, «надто як надходили роковини Настуниної смерті». | Здоров’я гіршало, «надто як надходили роковини Настуниної смерті». | ||
| − | + | Грінченко не полишав мрій про майбутню роботу – планував видати італійсько-український словник (навіть чимало карток було написано). Дружина, за бажанням Бориса, робила помітки, нотатки, вирізки, – те, що потрібне для майбутньої праці про [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%B7%D0%B5%D0%BF%D0%B0_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Мазепу], [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D1%80%D0%BE%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE_%D0%94%D0%BE%D1%80%D0%BE%D1%84%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Дорошенка], про думи Кобзарські; мав намір написати для дітей життєпис [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81_%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Т. Шевченка]. Душа письменника поривалася в Україну, де було ще стільки не зробленого, де лежали гори роботи, яку він (як жартував у розмові з дружиною) намірявся переробити «на Вкраїні російській, галицькій і американській». | |
| − | З нетерпінням чекав весни, щоб поїхати додому. І тут газети повідомили про закриття «Просвіти», його улюбленого дітища. Марія Миколаївна | + | З нетерпінням чекав весни, щоб поїхати додому. І тут газети повідомили про закриття [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B0 «Просвіти»], його улюбленого дітища. Марія Миколаївна приховувала цю звістку від чоловіка (проминала, читаючи новини). Але якось не встереглася і прочитала якусь фразу, з якої Борис здогадався, що «Просвіти» вже немає. Йому зробилося погано, від задишки насилу врятували. Борис Дмитрович теж зрозумів, що може задихнутися, тож попрощався з дружиною та передав останній привіт усім близьким. Батькові передав синівську вдячність, перепросив за прикрості, які завдавав. |
'''6 травня 1910 року''' о 18.30 Бориса Дмитровича не стало. | '''6 травня 1910 року''' о 18.30 Бориса Дмитровича не стало. | ||
| − | + | Звістка про смерть Б. Грінченка в Україні відгукнулася чорними корогвами над львівською "Просвітою" та спільною жалобою всієї громади. Було вирішено ховати письменника громадським коштом. На адресу «Ради» і Марії Миколаївни йшли сотні телеграм та листів. | |
| + | |||
| + | Вранці '''8 травня''' труна прибула в Київ. О третій годині група студентів понесла її Безаківською (нинішня вул. С. Петлюри) вулицею до Володимирського собору. Було дуже багато вінків, їх везли окремо на катафалку. На домовині лежав тільки вінок від дружини: «Вчителеві-порадникові доброму, дружині любій». | ||
| + | |||
| + | У Володимирському соборі відслужили панахиду. Похорон відбувся '''9 травня''' на [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%B9%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B5_%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%89%D0%B5 Байковому кладовищі]. | ||
| + | |||
| + | По смерті Б. Грінченка впродовж '''1910 – 1928 рр.''' його ім’я було присвоєно 14 просвітнім установам: школам (як Народна школа ім. Б. Грінченка, відкрита в м. Львові '''28 вересня 1910 р.''' ), товариствам «Просвіта», гімназіям, інститутам. Було створено фонд імені Б. Грінченка на видання популярних і дешевих книг для народу – продовження справи, якій служив видатний діяч. | ||
| + | |||
| + | |||
| + | ==Фото== | ||
| + | {|style="width: 100%" | ||
| + | |[[Файл:Wiki20130218_1.jpg|thumb|left|Свідоцтво про смерть]] | ||
| + | |[[Файл:Wiki20130218_2.jpg|thumb|left|Свідоцтво про смерть]] | ||
| + | |[[Файл:Wiki20130218_3.jpg|thumb|left|Выпись из [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B0_%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0%B0 метричной книги]]] | ||
| + | |- | ||
| + | |[[Файл:Wiki20130218_5.jpg|thumb|left|[http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B5%D0%BA%D1%80%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3 Некролог]]] | ||
| + | |[[Файл:Wiki20130218_6.jpg|thumb|left|Могила Бориса Грінченка]] | ||
| + | |[[Файл:Wiki20130218_7.jpg|thumb|left|Під час похорону]] | ||
| + | |- | ||
| + | |[[Файл:Wiki20130218_8.jpg|thumb|left|Народна школа ім.Грінченка у Львові]] | ||
| + | |[[Файл:Wiki20130218_9.jpg|thumb|left|Меморіальна дошка у Львові]] | ||
| + | |[[Файл:Wiki20130218_10.jpg|thumb|left|Лист від Лесі Українки]] | ||
| + | |} | ||
| − | + | ==Див.також== | |
| + | *[[Віртуальний музей/Ми Грінченківці|Ми Грінченківці]] | ||
| + | *[[Віртуальний музей/Слобожанщина|Віртуальний музей: Слобожанщина]] | ||
| + | *[[Віртуальний музей/Харків|Віртуальний музей: Харків]] | ||
| + | *[[Віртуальний музей/Херсон|Віртуальний музей: Херсон]] | ||
| + | *[[Віртуальний музей/Луганщина|Віртуальний музей: Луганщина]] | ||
| − | |||
| − | + | [[Категорія:Віртуальний музей]] | |
Поточна версія на 21:50, 1 червня 2023
|
| Мовчун Антоніна Іванівна. НДЛ грінченкознавства Київського університету імені Бориса Грінченка |
В «Італії»( 1909 – 1910 рр.) подружжя Грінченків оселилося в містечку Оспедалетті, спочатку в готелі, потім – у комуні Колді Роді.
Приїхавши, спершу Борис Дмитрович відчув себе ніби краще – море, гори здалися дуже гарними. Але скоро обмежений краєвид почав гнітити письменника, який звик до простору, ще й діймала туга за рідним краєм. Хотілося працювати – без роботи не міг жити. Поки мав сили, намагався вдосконалювати італійську мову, перекладати. Здоров’я гіршало, «надто як надходили роковини Настуниної смерті».
Грінченко не полишав мрій про майбутню роботу – планував видати італійсько-український словник (навіть чимало карток було написано). Дружина, за бажанням Бориса, робила помітки, нотатки, вирізки, – те, що потрібне для майбутньої праці про Мазепу, Дорошенка, про думи Кобзарські; мав намір написати для дітей життєпис Т. Шевченка. Душа письменника поривалася в Україну, де було ще стільки не зробленого, де лежали гори роботи, яку він (як жартував у розмові з дружиною) намірявся переробити «на Вкраїні російській, галицькій і американській».
З нетерпінням чекав весни, щоб поїхати додому. І тут газети повідомили про закриття «Просвіти», його улюбленого дітища. Марія Миколаївна приховувала цю звістку від чоловіка (проминала, читаючи новини). Але якось не встереглася і прочитала якусь фразу, з якої Борис здогадався, що «Просвіти» вже немає. Йому зробилося погано, від задишки насилу врятували. Борис Дмитрович теж зрозумів, що може задихнутися, тож попрощався з дружиною та передав останній привіт усім близьким. Батькові передав синівську вдячність, перепросив за прикрості, які завдавав.
6 травня 1910 року о 18.30 Бориса Дмитровича не стало.
Звістка про смерть Б. Грінченка в Україні відгукнулася чорними корогвами над львівською "Просвітою" та спільною жалобою всієї громади. Було вирішено ховати письменника громадським коштом. На адресу «Ради» і Марії Миколаївни йшли сотні телеграм та листів.
Вранці 8 травня труна прибула в Київ. О третій годині група студентів понесла її Безаківською (нинішня вул. С. Петлюри) вулицею до Володимирського собору. Було дуже багато вінків, їх везли окремо на катафалку. На домовині лежав тільки вінок від дружини: «Вчителеві-порадникові доброму, дружині любій».
У Володимирському соборі відслужили панахиду. Похорон відбувся 9 травня на Байковому кладовищі.
По смерті Б. Грінченка впродовж 1910 – 1928 рр. його ім’я було присвоєно 14 просвітнім установам: школам (як Народна школа ім. Б. Грінченка, відкрита в м. Львові 28 вересня 1910 р. ), товариствам «Просвіта», гімназіям, інститутам. Було створено фонд імені Б. Грінченка на видання популярних і дешевих книг для народу – продовження справи, якій служив видатний діяч.
Фото
 |
 |
 |
 |
 | |
 |
 |
 |
