Відмінності між версіями «Драгун»
(→Сучасні словники) |
|||
| Рядок 16: | Рядок 16: | ||
'''Драгун''' — гори в штаті Аризона, США. | '''Драгун''' — гори в штаті Аризона, США. | ||
| + | |||
| + | '''Драгу́ни''' ''(фр. dragons , буквально — «дракон»)'' — вид кавалерії; назва присвоєна кінноті, яка здатна діяти в бою і в пішому строю. Назва походить від «дракона» (dragon) — короткоствольного варіанту мушкетона, вживаному французькими кінними піхотинцями[1][2]. | ||
| + | |||
| + | У колишні часи під цією ж назвою розумілася піхота, посаджена на коней. Слово «драгуни» вперше з'явилося в історії в XVI ст.: маршал Бріссак під час окупації П'ємонту (1550—60) посадив на коней добірних, сміливих піхотинців, дав цьому загону назву «драгуни» і застосовував його для швидких набігів. | ||
| + | |||
| + | Билися, проте, ці драгуни пішки. Перший полководець, що надав драгунам їх сучасне значення, був шведський король Густав-Адольф. | ||
| + | |||
| + | Драгунські полки, правильно організовані, перш за все з'явилися у Франції за Людовика XIV (1668). У XIX в Німеччині, Австрії, Франції і Англії біля ⅓ всієї кінноти складалося з драгунів, в Італії ж їх зовсім не було. | ||
| + | |||
| + | У московській армії слово «драгуни» вперше з'являється за Романова Михайла Феодоровича, коли в 1631 із завербованих іноземців був сформований 1-й драгунський полк, що в 1632 брав участь у бою в складі війська Шеїна під Смоленськом. | ||
| + | |||
| + | Потім драгуни стали поповнюватися російськими охочими людьми (добровольцями) і охрещеними татарами. До кінця царювання Олексія Михайловича драгунів було вже понад 11 тис. Тодішні драгуни були озброєні мушкетами, шпагами, бердишами і короткими списами. | ||
| + | |||
| + | У 20 столітті майже вся кавалерія де-факто стала драгунською — атакувати верхи на коні піхоту з автоматичною зброєю було б недоцільно через великі втрати. Під час Другої світової війни кавалерія драгунського типу була, образно кажучи, «квазімотопіхотою» — діючи там де недоцільно чи складно було застосовувати механізовані війська. | ||
| + | |||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
Версія за 13:54, 16 жовтня 2018
Драгун, -на, м. Драгунъ. Чому рано не була? Боялася драгуна. Чуб. ІІІ. 102.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках
Академічний тлумачний словник
ДРАГУ́Н, а, чол. У царській і деяких іноземних арміях — воїн кавалерійських частин, що первісно вели бій в пішому і кінному строю.
ВІКІ-словник
Драгун — вид кавалерії; назва присвоєна кінноті, яка здатна діяти в бою і в пішому строю;
Драгун — невключена територія в окрузі Кочіс, штат Аризона, США;
Драгун — гори в штаті Аризона, США.
Драгу́ни (фр. dragons , буквально — «дракон») — вид кавалерії; назва присвоєна кінноті, яка здатна діяти в бою і в пішому строю. Назва походить від «дракона» (dragon) — короткоствольного варіанту мушкетона, вживаному французькими кінними піхотинцями[1][2].
У колишні часи під цією ж назвою розумілася піхота, посаджена на коней. Слово «драгуни» вперше з'явилося в історії в XVI ст.: маршал Бріссак під час окупації П'ємонту (1550—60) посадив на коней добірних, сміливих піхотинців, дав цьому загону назву «драгуни» і застосовував його для швидких набігів.
Билися, проте, ці драгуни пішки. Перший полководець, що надав драгунам їх сучасне значення, був шведський король Густав-Адольф.
Драгунські полки, правильно організовані, перш за все з'явилися у Франції за Людовика XIV (1668). У XIX в Німеччині, Австрії, Франції і Англії біля ⅓ всієї кінноти складалося з драгунів, в Італії ж їх зовсім не було.
У московській армії слово «драгуни» вперше з'являється за Романова Михайла Феодоровича, коли в 1631 із завербованих іноземців був сформований 1-й драгунський полк, що в 1632 брав участь у бою в складі війська Шеїна під Смоленськом.
Потім драгуни стали поповнюватися російськими охочими людьми (добровольцями) і охрещеними татарами. До кінця царювання Олексія Михайловича драгунів було вже понад 11 тис. Тодішні драгуни були озброєні мушкетами, шпагами, бердишами і короткими списами.
У 20 столітті майже вся кавалерія де-факто стала драгунською — атакувати верхи на коні піхоту з автоматичною зброєю було б недоцільно через великі втрати. Під час Другої світової війни кавалерія драгунського типу була, образно кажучи, «квазімотопіхотою» — діючи там де недоцільно чи складно було застосовувати механізовані війська.
Ілюстрації
|
|
|
|
