Яса

Яса, -си, ж. 1) Огласка, шумъ. Ой, Хмелю, каже, Хмелику! вчинив єси ясу і поміж панами великую трусу. ЗОЮР. І. 168. 2) Салютъ, привѣтствіе пальбой. Із дванадцяти штук гармат грімали, ясу воздавали. АД. І. 217. Гостям лицарську ясу воздаємо стріляємо. Морд. Пл. 86.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

1. Сигнал, знак. Понавкруги [навколо] ж гуде Орда хижа та жде, Коли дасть на грабіжку він ясу (Іван Манжура, Тв., 1955, 83); Вернулася Ізольда Білорука. Трістан питає: — Що? Яка яса? — Щось мріє там далеко у просторі. — Щось біле?! — Чорне, як моя коса (Леся Українка, I, 1951, 415); Тепер я зрозумів, що потаємні сили І затамовані бурхливі голоси, Як зимова вода, під кригою струмили, Лише чекаючи весняної яси, Щоб повінню залить болота і долини (Максим Рильський, Поеми, 1957, 266).

2. Чутка, поголос.

3. Гучні звуки, гуркіт, грім. Я в серці, друзі, пронесу Гармат важких страшну ясу (Андрій Малишко, Битва, 1943, 52).

4. Вітання гарматними залпами; салют. Турки-яничари од галери одвертали, До города Цареграда убігали, Із дванадцяти штук гармат гримали, Ясу воздавали [віддавали] (Українські народні думи.., 1955, 46); Гули в морозній вишині Церковні дзвони голосні, Розкати дальної яси, Народу світлі голоси (Микола Бажан, Роки, 1957, 231).

5. Данина. [Мавка (черкає себе серпом по руці, кров бризкає на золоті коси Русалки Польової)]: Ось тобі, сестро, яса! (Леся Українка, III, 1952, 234).

6. Світло, сяйво. «Дивовижна краса!» Справді неба грайлива яса, Мов дівоче убрання святкове (Платон Воронько, Мирний неспокій, 1960, 129).

Ілюстрації