Яріти

Яріти, ярію, -єш, гл. Сверкать, блистать. Фр. (Желех.). Дві зіроньки яріли алмазом уночі. Млак. 28.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

1, іє, недок. Випромінювати яскраве світло або виділятися білизною, яскравими барвами. Темнота груба обгорнула їх. Лиш каганець в руці таємничого чоловіка світився і ярів ще живіше, ще ясніше... (Іван Франко, VIII, 1952, 277); На довгому полірованому столі для засідань у двох кришталевих вазах яріли вогняно-червоні троянди (Павло Загребельний, День.., 1964, 47); Зі стягом, в небі розпростертим, Йшли комсомольці серед нив. А стяг ярів огнем червоним, І зірка угорі була (Ростислав Братунь, Світанки, 1950, 15); Над розквітлою землею, над усім світом мерехтливо яріли достиглі світанкові зорі (Василь Козаченко, Листи.., 1967, 278); Ворона сіла на каштан, і сніг сипався з гілки вниз і ярів на сонці (Леонід Смілянський, Сад, 1952, 174); Червоно яріли на його блідому запухлому обличчі запалені вуста (Олександр Бойченко, Молодість, 1949, 118); // Яскраво зеленіти. Яріють скрізь селянські огороди (Михайло Старицький, Поет. тв., 1958, 176); Всюди цвіла черемха, лани жита й пшениці яріли (Олександр Ільченко, Козацьк. роду.., 1958, 93).

2, ію, ієш, недок., розм. Те саме, що яритися 2. На цей раз сестри мої особливо яріли (Олесь Гончар, I, 1959, 89); — Бевзь! — солодко видихнула в вухо Михайликові, яріючи від люті на нього, пані Роксолана (Олександр Ільченко, Козацьк. роду.., 1958, 17); Я бачив біг гірських бурхливих рік, — Дністра розлив, кипучу хвилю Стрия, Опору гнів, що б'ється і яріє, між горами проносячи потік (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 295).

Ілюстрації