Яклити

Я́клити, я́клю, -лиш, гл. Клянчить, выпрашивать. Ном. № 12153.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Ілюстрації
3 Медіа
4 Див. також
5 Джерела та література
6 Зовнішні посилання

Сучасні словники

ВИПРО́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ПРОСИТИ, ошу, осиш, док., перех. Просячи, домагатися чого-небудь або одержувати щось. Випрошує ці кусні Чайчиха зі сльозами і їсть зі сльозами (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 299); Женя нагадувала мені зараз кошеня, яке треться об ногу, щось випрошуючи (Леонід Смілянський, Сашко, 1957, 61); А в батька що тільки захоче [Тимоха], все випросить, бо батько його дуже любив (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 255); От і поїхала [Сикліта] на розглядини, — випросила у сусіда кобилу й санки (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 40); Він випросив у командування відпустку (Василь Кучер, Чорноморці. 1956, 9).

КАНЮ́ЧИТИ, чу, чиш, недок., перех., зневажл. Настирливо й жалібно (часто до набридливості) просити що-небудь у когось; випрошувати, циганити. Канючать [діти] хліба шмат під вікнами з торбами… (Г.-Арт., Байки.., 1958, 128); Гордощами його був величезний мамутів [мамонтів] ріг, що днів зо три канючив він його для музею в одного селянина (Вас., Вибр., 1954, 282); — Не полюбляю я вашого брата, святенників, бо вони або милостиню канючать, або кишки з людей мотають казаннями (Тулуб, Людолови, II, 1957, 78).