Якикати
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Якика́ти, -ка́ю, -єш, гл. Куковать. См. Кувати. Сивая зазулейка якикає, аж ся зеленейка дубровойка розлігає. Гол. І. 169.
Сучасний словник
КУВАТИ, кую, куєш, недок., перех. і неперех. Видавати звуки «куку» (про зозулю). Дзвенить птахів співами ліс І зозуля кує коло кладки (Фр., X, 1954, 12); Кує зозуля, подає голос одуд (Ю. Янов., IV 1959, 249); // перен., нар.-поет. Віщувати (довгі роки, щастя тощо). Ой зозуле, зозуленько, Нащо ти кувала, Нащо ти їй довгі літа. Сто літ накувала? (Шевч., І, 1963, 227); Десь кувала ще людям щастя пізня зозуля (Козл., Сонце.., 1957, 89).