Ядерно

Я́дерно́, нар. 1) Крѣпко, плотно. Желех. 2) Свѣжо, холодновато. Ядерно вночі. Канев. у. 3) Связно, основательно (сказать). Желех.

Сучасні словники

ХОЛОДНУВА́ТО.

1. Присл. до холоднуватий. Він грав цю роль холоднувато; // Стримано, сухо. Коли востаннє плуг пройшовся понад поясами.. меж, Дмитро повів коні до воза, а Мар'яні холоднувато простягнув руку: — Всього доброго вам (Михайло Стельмах, II, 1962, 275); — Скарг од Каргата я не чув ніяких, — холоднувато відказав він (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 14).

2. у знач. присудк. сл. Про відносно низьку температуру повітря, похолодання. В кімнаті холоднувато, як в алеї тінявого саду (Олександр Копиленко, Вибр., 1948, 163); Після бурі стало холоднувато, але спрага мучила людей і худобу (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 93).

3. у знач. присудк. сл., кому. Про відчуття ким-небудь певного холоду. Танкіст ішов швидше від усіх, тільки якось боком, косо. Йому було, видно, холоднувато в шинелі, і він ішов напроти вітру плечем уперед (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 463).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 120 Трохи холодний (у 1—5, 9, 10 знач.). Свіжий холоднуватий ранок обвіяв Олесине гаряче лице (Нечуй-Левицький, III, 1956, 159); Оксана стиснула його руку. Пальці її дрижать. Вони холоднуваті й тверді, як камінці на березі моря (Дмитро Ткач, Крута хвиля, 1956, 86); Все більше світало.. Холоднувата далечінь ще синьо імлилася, але все навколо вже прозорішало, окреслювалось, набирало природних довершених форм (Олесь Гончар, III, 1959, 434); З сірого неба світило холоднувате сонце (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1948, 577); Перехилив [Кандиба] налиту чарку, розливаючи по підборіддю пахучий холоднуватий напій (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 212); Стала вона якась холоднувата, спокійна, хоч і сумна, і смутная (Марко Вовчок, I, 1955, 225); Вище здіймається [місяць] по небосхилу, блідне на лиці. Наче образ світлої дівоньки з пісні.. Вона дивиться в степ, білолиця, холоднувата й зажурена (Терень Масенко, Роман.., 1970, 57); Коропов належав до тих холоднуватих людей, які ніколи не втрачають здорового глузду і вміють самозвітувати за кожен свій крок (Василь Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 172); Станьчик сухо посміхнувся, холоднуватий блиск промайнув у його очах (Дмитро Бедзик, Украдені гори, 1969, 38).

Ілюстрації