Явний

Словник Бориса Грінченка

Я́вний, -а, -е. Явный, извѣстный, очевидный. Явне зробилось ім’я його. Єв. Мр. VI. 14.

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

Я́ВНИЙ, а, е.

1. Який не приховується, не таємний; відкритий. «Насуваються грізні дні. Ми повинні бути пильними і рішучими. Хай не заховається від нашого ока ні явний, ні притаєний ворог» (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 270); На цареві був важкий коштовний одяг; в царських палатах стояла задуха, його кололи очима явні і приховані змовники (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 125); Навколо великих людей і круг їх пам'яті завжди точиться явна чи приглушена боротьба (Максим Рильський, III, 1956, 249).

2. Абсолютно очевидний, зрозумілий для всіх; безсумнівний. [Хуса:] Ти розумієш те, що ти сказала? [Сабіна (з явною насмішкою в голосі, але з наївним виразом обличчя):] Сабіна розуміє все, що треба, чого ж не треба, то не розуміє (Леся Українка, III, 1952, 158); Кошовий Кирдяга стежив за перебігом бою з явним незадоволенням (Олександр Довженко, I, 1958, 241); Омелько досить байдуже, з явним недовір'ям слухав Артема (Андрій Головко, А. Гармаш, 1971, 288); Пояснення голови не всіх у залі задовольнило. Довелось ставити на голосування: хто за те, щоб пояснення полуботківців вважати за задовільне. — Явна більшість! — оголосив Гудзій (Андрій Головко, II, 1957, 522).

Орфографічний словник української мови

я́вний прикметник