Явкати

Я́вкати, -каю, -єш, гл. = Нявкати. Фр. (Желех.). НЯВКАТИ, аю, аєш, недок., розм. Видавати звуки «няв-няв» (перев. про котів). [Хламушка:] Де це він нявкає? Кис, кис, кис, Ромео, де ти, негіднику? (Іван Кочерга, II, 1956, 34); Кішка поклала мені на коліна лапки і нявкає — мабуть, теж голодна (Іван Багмут, Опов., 1959, 7); * Образно. Наталія Корніївна була з тих, що при чужих людях нявкають, а в себе вдома гавкають (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 70).[1]

1. Словник української мови. Академічний тлумачний словник (1970—1980)

•