Юпка
Юпка, -ки, ж. Верхняя одежда: а) мужская: родъ полукафтанья изъ домашняго, болѣе тонкаго, сукна, въ талію, со складками и со стоячимъ воротникомъ. Чуб. VII. 419. Въ Харьковщинѣ юпка изъ болѣе тонкой матеріи, напр. китайки. (Нарубки), попідголювавшись любенько, понадівали хто нову свиту, хто китаєву юпку, хто ще батьківський, хоч і старий, та жупан. Кв. І. 23. б) женская: по покрою похожа на корсетку, но длиннѣе и съ рукавами, иногда на ватѣ. КС. 1863. V. 282. Въ роменскомъ у. женскій нагольный полушубокъ. Вас. 154, 155. Ум. Юпочка. Приходила і ся туди в червоній юпочці баєвій. Котл. Ен. І. 19. А дівочкам уся волечка: за юпочку да на улочку. Чуб. III. 59.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови. Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ЮПКА, и, жін.
1. Верхній жіночий одяг у вигляді довгої корсетки (перев. з рукавами). [Настуся:] Якби пустили на музики, То я б кісники заплела, Наділа б жовті черевики, Червону б юпку одягла (Тарас Шевченко, II, 1963, 189); Посеред хати Зінька, як привид, — в розстебненій юпці, простоволоса: хустку велику десь загубила (Андрій Головко, II, 1957, 176).
2. заст. Чоловічий короткополий каптан з домашнього тонкого сукна, пошитий у талію, із складками і стоячим коміром. Жупан на ньому синій і китаєва юпка (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 28); Поли з рудої юпки, мов крила, мають за ним від прудкого бігу, а він усе біжить (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 135).
УСЕ (Універсальний словник-енциклопедія)
ЮПКА короткий, до колін, верхній укр. народний одяг із білого сукна, з вузеньким стоячим коміром і клинами, ззаду в талії обшитий чорними нитками; застібалася шкіряними ґудзиками; у 60-х XIX ст. біле сукно замінили чорним, ґудзики - гапликами, клини - зборами, довжина з 2 аршин скоротилася до 1,5; комір, груди, кінці рукавів почали обшивати чорною тасьмою; ю. шили також із мануфактурної тканини; назва ю. в укр. мові стосується тільки верхнього одягу.
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Див. також
Компоненти Українського костюма ХІХ ст. – початку ХХ ст. Верхній одяг із тканини
Джерела та література
Українська минувшина. Різновиди традиційного одягу.
Цікаві факти
Формування українського народного одягу — цього яскравого й самобутнього культурного явища — відбувалося протягом багатьох століть. Ще за часів Київської Русі значного розвитку набули ткацтво та різноманітні ремесла, які мають безпосереднє відношення до створення одягу. Відтоді кожна епоха накладала відбиток на традиційне вбрання, і можна з упевненістю твердити, що особливості костюма являють собою одне з важливих джерел вивчення етнічної історії населення України, його соціальної структури, естетичних поглядів та уявлень тощо. Загальнохарактерною рисою традиційного українського одягу та численних доповнень до нього є декоративна мальовничість, яка відбиває високий рівень культури виробництва матеріалів для одягу, створення його різноманітних форм, володіння багатьма видами й техніками опорядження та оздоблення. Водночас народному одягу притаманна значна варіативність. Найбільш помітними були відмінності у костюмі, що побутував на Лівобережжі та Правобережжі, Слобожанщині та Поділлі. Це ж стосується й традиційного одягу населення Подністров'я, Карпат, Полісся та Півдня України. Регіональною специфікою були позначені передусім матеріали для одягу; конструктивні, технологічні і декоративні прийоми його створення; способи виробництва окремих деталей: головних уборів, взуття, прикрас; колорит, техніка та мотиви орнаментики — особливо сорочок і поясного одягу, які майже до кінця XIX ст. зберігали давні локальні особливості, а також способи носіння і об'єднання всіх елементів одягу в повний, завершений комплекс вбрання. Основні елементи українського народного одягу мають давньослов'янське походження і беруть свої витоки з культури Київської Русі. Це домоткані тунікоподібні сорочки, поясний одяг у вигляді прямокутної орнаментованої смуги тканини, вузькі полотняні чоловічі порти, рушникоподібне жіноче головне вбрання, плетені й ткані пояси та ін.
