Шіпатися

Шіпатися, -паюся, -єшся, гл. = Чухатися. Вх. Зн. 82. ЧУХАТИСЯ, аюся, аєшся, недок.

1. Чухати, потирати своє тіло. Загордилася свиня, що об панський тин чухалась (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 125); Короста з них [коней] аж сипалася скрізь, і вже вони чухались об що тільки можна (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 501); В казармі миготів тьмяний каганець. Солдати вкладалися спати, кашляли, чухалися, хрестилися і важко зітхали (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 106); Хлопці сидять на сіні одіті, чухаються, позіхають (Степан Васильченко, III, 1960, 320); // Чухати потилицю, виявляючи досаду, роздум, занепокоєння, вагання в чому-небудь. Рука мимовіль потяглася, щоб почухати потилицю. — Чухаєтесь, Кириле Остаповичу? ..Хочуть і вам хвоста утнути, га? (Олесь Гончар, II, 1959, 213); // розм. Рухаючись, ковзатися по чому-небудь.

Сучасні словники

ШІПАТИСЯ (перен.) поспішати

ПОСПІШАТИ, аю, аєш, недок., ПОСПІШИТИ, шу, шиш, док.

1. з інфін., з чим і без додатка. Старатися, намагатися якнайшвидше зробити що-небудь, виконати якусь роботу; спішити, квапитися. Вона кидалась до всього, бігала, поспішала перемивати й перетирати, щоб було вільно, коли подруга прийде, щоб побалакати з нею (Панас Мирний, III, 1954, 175); Старий Варчук поспішав скосити перестиглий овес (Михайло Стельмах, На.. землі, 1949, 168); Хоч як поспішав Бутаков з роботою, він бачив, що раніше, ніж до Нового року, матеріали його експедиції не потраплять до столиці (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 431); Збоку при смолоскипі двоє бійців кували коня. Вони поспішали, раз у раз поглядаючи у бік кухні, бо турбувались, що за роботою не встигнуть попоїсти (Олесь Гончар, III, 1959, 78); Дякую щиро за згоду перекласти деякі мої оповідання].. Добре, коли б поспішити з виданням (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 458); // тільки док., перев. з інфін. Надто рано, передчасно зробити що-небудь. Юх, ви люди небораки, — промовляв Василь до різця, з-під якого бігла, крутилася красива стружка, — ох, ви люди білоручки! Поспішили засудити бідного Келембета за отого Ніколаєва (Юрій Яновський, II, 1954, 104); — Як радісно!.. — І радісно й часом дуже сумно. — Ну, що ви? — Так. Поспішив народитись, Михайле Івановичу (Олександр Довженко, I, 1958, 484); // тільки недок., із запереч. не та інфін. Не виявляти бажання негайно розпочати якусь дію, приступити до якої-небудь справи, роботи. Хмельницький не поспішав штурмувати збаразькі укріплення (Яків Качура, Вибр., 1953, 75). Не поспішаючи — поволі, повагом, не кваплячись. Яків, звернувши на польову дорогу, не поспішаючи, пішов додому (Анатолій Шиян, Вибр., 1947, 10).

2. Швидко йти, бігти, пливти, їхати і т. ін.; намагатися скоріше потрапити кудись, вчасно прийти, не спізнитися. Швидче [швидше], коню, швидче, коню, Поспішай додому! (Тарас Шевченко, I, 1951, 7); — Лягаймо, невістко, спати, бо завтра треба вдосвіта вставать та на панщину поспішать, — сказала мати (Нечуй-Левицький, II, 1956, 183); Захар поспішав, піт йому заливав очі (Іван Ле, Право.., 1957, 21); — Хоч і нерано вже, а як поспішу востаннє, то хоч смерком, а таки добреду додому... (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 458); Боженко поспішив до гурту поважних людей (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 62); * Образно. Високо-високо, в глибокій, бездонній синяві неба, спокійно, безтурботно поспішали дві легенькі пухнасті хмаринки (Олесь Донченко, II, 1956, 523); // тільки недок., за ким — чим, розм. Те саме, що устигати. Четвірня [четверня] добрих коней несла легенький фаетон ніби на руках. Осавула ледве поспішав за ним маленькою бідкою (Нечуй-Левицький, II, 1956, 204); Він сопів, як ковальський міх, і ледве поспішав за Маланкою (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 23); // тільки недок., за чим, перен., рідко. Прагнути не відстати від вимог сучасності, не залишитися позаду. Він [П. Тичина].. свідомо поспішає за революцією, за новим життям (Василь Еллан, II, 1958, 79).