Шуткувати
Шуткува́ти, -ку́ю, -єш, гл. Шутить. Шуткує з неї. Г. Барв. 206. Шуткуй, глечичку, поки ушко відірветься. Посл.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ШУТКУВАТИ, ую, уєш, недок., розм., рідко. Те саме, що жартувати. Кирило Тур видержав усі чотири киї, не покривившись; іще, як одійшли діди, і шуткував із своїм гостем. — Добре, — каже, — парять у нас у січовій лазні, нічого сказати! (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 146); Так мило шуткували пасажири, Такі були вродливі всі жінки, Що мимохіть спадали в усміх щирий Зразки суворості — провідники (Максим Рильський, II, 1960, 224); [Морозиха:] Та що-бо ти це таке кажеш? Як же це? [Микита:] Те, що чуєте! .. Та це, бачте, я шуткую! (Марко Кропивницький, I, 1958, 76); * Образно. От так і на світі: хто рано почує, Як серце застогне, як серце вдихне, — Той рано й заплаче, а доля шуткує, Поманить, поманить, та й геть полине (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 34); * У порівняннях. Розказую йому свою пригоду та разом, ніби шуткуючи, й дочку сватаю (Панас Мирний, I, 1949, 180).
Ілюстрації
|
|
Медіа
Див. також
Джерела та література
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 569.
