Ціпух
Ціпух, -ха, м. = Ціпо́к = Ціпун = Ціпуга. Іде од Бога Матка Христова золотими мостами, з золотими ціпухами (изъ заговора противъ кровотеченія; ясно изъ сопоставленія варіанта заговора: ішла баба кам’яна кам’яним мостом з кам’яним ціпком). Грин. II. 315.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда
ЦІПО́К, пка, чол.
1. Зменш.-пестл. до ціп 1. [Малоштан:] Дванадцять років тому служив я в Чирви, махав ціпком на току, молотив жито (Іван Микитенко, I, 1957, 91); Гречку викосив цапок, Склав з дітками у стіжок. І дістав цапок ціпок — Молотити став стіжок (Михайло Стельмах, V, 1963, 326).
2. Очищена від пагонів частина тонкого стовбура або товстої гілки, яку використовують як палицю. Пан Зануда ціпком лапав стежку, щоб не натрапить на тин (Нечуй-Левицький, III, 1956, 354); Осінь стояла ясна, прохолодна: я купив сиву шапку, в інститутському саду вирізав дебелий грушевий ціпок і подався в мандри (Степан Васильченко, Вибр., 1954, 38); Натовп колихнувся, дорогу дав Матюсі в коло. У шапці кудлатій, у руках ціпок сукуватий, у руку завтовшки (Андрій Головко, II, 1957, 35); Увіходить Вернидуб. Він засмаг, змарнів. Права нога погано згинається, ходить повільно, спираючись на ціпок (Іван Кочерга, II, 1956, 74); // Оздоблена дерев'яна палиця. Майстерно вирізував [Каленюк] грушеві ложки або стругав, вирівнював і обпалював на вогні сучкуваті, грушеві ж таки палички, ціпки — для місцевих аматорів і франтів... (Максим Рильський, Веч. розмови, 1964, 68). ♦ Давати (дати) ціпка — бити, набити. — Ви йдіть, а я не піду, — сказала Христя. — Чому? Боїшся, щоб Грицько ціпка не дав? — цвіркнула Ївга (Панас Мирний, III, 1954, 40).
ЦІП 1, а, чол. Ручне знаряддя для молотьби, що складається з довгого держака і прикріпленого до нього ременем або мотузком короткого дерев'яного бича. Зжав менший брат свою пшеницю і перевіз, як йому велено. Став молотить: що вдарить ціпом, так йому мішок пшениці і висиплеться (Олекса Стороженко, I, 1957, 33); В лісі несподівано встав гомін і гук. Підковою виходить облава: селяни з кіллями, з косами, з ціпами (Степан Васильченко, III, 1960, 190); — Це я, тату, ніяк не навчуся, — озвалася, червоніючи, Секлета. — Крутиться бісовий ціп, мов той вуж, у руках (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 106); * У порівняннях. Очі [змія] полум'ям горіли; Хвіст, як ціп, об землю бив (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 248); Слова гупали в пісні, як ціп на току, окремо, виразно (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 131). ♦ Махати ціпом — молотити ціпом. Цілу зиму [Карпо] то в попа, то в пана ціпом махав, не нахваляться ним, такий робітник (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 305); — Ото, яка наука страшна, то не ціпами махати! (Василь Стефаник, I, 1949, 115); — Іване, а ти мастак брехати? — несподівано запитав я Кульбабенка. — Умію.. Брехати — не ціпом махати (Михайло Стельмах, Правда.., 1961, 77).
Ілюстрації
|
|
|
Медіа
Див. також
Джерела та література
1. Володимир Шухевич «Гуцульшина» — Львів,1902 — ст. 141
2. Юрій Шевельов. Історична фонологія української мови. Харків: «Акта», 2002.
