Циган

Циган, -на, м. 1) Цыганъ. Ласі, як циган на сало. МВ. І. 107. На те циган кліщі держить, щоб у руки не попекло. Ном. № 5854. 2) У гуцуловъ: кузнецъ. Kolb. І. 68. Шух. І. 146. 3) Участвующій въ свадебномъ обрядѣ, наз. циганщина. См. МУЕ. І. 155. Родъ игры въ карты, въ которой осмѣивается крестьянское начальство и конокрадство; трефовая масть имѣетъ здѣсь особыя названія: тузъ наз. голова, король — старшина, дама — писарь, валетъ — циган, десятка — десятник, шестерка — кобила. КС. 1887. VI. 466. Ум. Циганочок, циганчик. Вх. Лем. 480. Ой цигане, циганочку, яка ж твоя віра? ЕЗ. V. 202.

Сучасні словники

Цигани — група народів індійського походження, що проживає у багатьох країнах світу — в Європі, Близькому та Середньому Сході, Північній Африці та в країнах обох Америк (переважно в Латинській). Етнонім цигани походить від середньогрецького Atsigan, перші згадки датуються ХІІІ століттям, саме від цього кореня пішла ціла група схожих назв у слов'янських та німецькій мові. Циганська мова належить до індійської групи індоєвропейських мов. Однак слід зазначити, що дуже значна частина циган, якщо не більшість не говорять циганською, а послуговуються місцевими мовами або ж їх діалектами.

Історія поширення

Час виходу з Індії різні дослідники називають періоди від 5-7 до 10-12 століть. Після виходу з Індії роми спершу осіли в Західній Азії і жили переважно у східній частині Візантійської імперії та закавказьких провінціях Ірану. Про це свідчать лінгвістичні дані — в ромській мові є цілий пласт запозичень з перської, грецької та вірменської мов. І навпаки, відсутні запозичення з арабської, що беззаперечно спростовує колись популярну «єгипетську» теорію походження. У 13-18 століттях розселилися по Європі. З 16-17 століття з'являються в країнах Південної Америки. Після вимирання більшості індіанців від хвороб уряди Іспанії та Португалії використовували різні способи залюднення своїх величезних колоній в Америці — зокрема, й примусове переселення ром.[джерело?]

У Європі появу ром вперше зафіксовано у хроніці угорського короля Андраша ІІ (1219). У Словаччині їхня поява відображена у хроніці Далиміла 1242 року. Але це були невеличкі групи ром. Масова їх поява у Королівстві Богемія відома з 1399 року, коли з Ерцгерцогства Австрія прибули сікапу černy. В Угорському королівстві роми масово з'явилися близько 1417 року, коли імператор Сигізмунд погодився видати їм охоронні грамоти. Вони прибули до Вестфалії, ганзейських міст, Швейцарії. 1419 року роми перейшли кордони сучасної Франції, а у серпні 1427 року вперше з'явилися біля брам Парижа, який перебував тоді в руках англійців. Їхній табір у Шатель-Сен-Дені протягом трьох тижнів приваблював цілі юрби допитливих.

Перші згадки про ром у португальських джерелах належать до XVI ст. Майже тоді ж вони з'явилися в Королівстві Шотландія та Королівстві Англія. Можливо, там вони привертали менше уваги, ніж на своїх попередніх стоянках, бо на Британських островах споконвіку жили кочівники «тінкери», спосіб життя яких багато в чому нагадував ромський.