Цей

Цей, ця, цяя, це, цеє, мѣст. = Сей, -ся, се. Ось на ж тобі, друже, цей дукачик. Шевч. 177. А ця учаділа. Шевч. 318. Серце моє, зоре моя, де це ти зоріла? Шевч. 143. Та це ж я, каже, скликаю громаду. Рудч. Ск. І. 3. Перемішай цеє і закопай серед пасіки. Чуб. І. 75. Не казала мені мати цеї води брати. Чуб. V. 996. Це та те. То да се. Закиль це та те, то й «святий Боже» заспівають. Ном. № 10961. Це б то = Се б то. Ком. II. 79.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ЦЕЙ, ця, це, займ. вказ,

1. Указує на особу, предмет, що перебуває поблизу кого-, чого-небудь, найближчий у просторі порівняно з іншим, більш віддаленим; протилежне той.

— До кого належить цей виноградник? — гукає на свого цигана Тихович (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 210); Навпроти муру, по цей бік вулиці, засіли в руїнах цегляних будинків стрілецькі підрозділи батальйону (Олесь Гончар, III, 1959, 238); Як колись, в цей провулок, садами, я повз верби пройшов, через гать... (Володимир Сосюра, I, 1957, 243);
// у знач. ім. цей, цього, чол.; ця, цієї, жін.; це, цього, сер.; мн. ці, цих. Уживається замість предмета, особи і т. ін., які були названі в попередньому викладі або про які вже йшлося раніше. — Хто Варениченко? — пита москаль, увійшовши з Сидором у хату. — Та ось цей! — указує москалиха на Чіпку (Панас Мирний, I, 1949, 331); — Чи знаєш ти, приміром, — продовжував Хома, — як ми в Трансільванії скелі штурмували? Думаєш — дерлися хто як попало? Помиляєшся, брате... Для цього в нас є така штука — альпійський канат... (Олесь Гончар, III, 1959, 221);
// Указує на певний період, який має місце тепер або мав у минулому чи буде мати в майбутньому часі. І дякуєм щиро, І щиро бажаєм В веселий цей день, Щоб вітер не зносив, Пісок не заносив Народних пісень (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 181); Один по одному піднімалися мінометники на висоту за командиром роти. Сорочки на їхніх спинах за ці дні побіліли: на них, пропотілих наскрізь, виступила й позасихала сіль (Олесь Гончар, III, 1959, 60);
// у знач. ім. це, цього, сер. Уживається замість назви такого періоду. — А хто він такий? — Зараз знову вчителем.. А до цього, — ким тільки не доводилось йому працювати! (Андрій Головко, II, 1957, 442); Невідомо, як уже там переклав Ференц, тільки після цього мешканці бункера одразу підбадьорились (Олесь Гончар, III, 1959, 244).

2. Указує на якийсь предмет, особу і т. ін., що їх виділяють з-поміж інших.

Хто ж цей сивий Попрощався з світом? Семен Палій, запорожець, Лихом недобитий (Тарас Шевченко, II, 1953, 36); Впізнав хто, коли погляне в цій тьмі, де наші, де чужі... (Володимир Сосюра, I, 1957, 306); — Вогонь на мене!.. — кричав Орлюк, відчуваючи вже, як двигтить земля під вагою ворожих танків. Цього разу Орлюка почули (Олександр Довженко, I, 1958, 286);
// у знач. ім. цей, цього, чол.; ця, цієї, жін.; це, цього, сер.; мн. ці, цих. Уживається замість предмета, особи і т. ін., що їх виділяють з-поміж інших. Пишно розсівшись у класі, о. Василь порядкував: — Цього можна прийняти — мати його богомільна жінка (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 322);
// у сполуч. із сл. час, момент, мить і т. ін. Указує на одночасність якоїсь дії з іншими діями, про які йде мова. Тадей Станіславович, одягнувшись, відчиняє широку кватирку, напомацки шукає сірники, щоб засвітити свічі, але в цей час біля веранди притишено обізвались голоси і кроки (Михайло Стельмах, I, 1962, 9); Гранати летіли одна за одною. Знявся страшенний лемент, німці вбігали на вогневу. В цей момент усі почули, як вигукнув Брянський: — За Батьківщину! Вперед! (Олесь Гончар, III, 1959, 118);
// Уживається для вказівки на той або інший предмет, особу в ряду подібних, коли їх перелічують або зіставляють. Матері кожної дитини жаль: бо которого пальця не вріж, то все болить. Цього пальця уріж — болить, ..і цього уріж — всі однако болять; так і в матері дітки — нарівні жалко (Номис, 1864, № 9216); Що не кажи, а ці святки, цей свят-вечір, .. ці колядки й щедрівки мають для мене значення (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 128); Яка ж гірка, о господи, ця чаша, Ця старосвітчина [старосвітщина], цей дикий смак, Ці мрійники без крил, якими так Поезія прославилася наша! (Микола Зеров, Вибр., 1966, 85).

3. також із сл. самий, сама, саме. Указує на предмет, особу, дію і т. ін., згадані в попередньому висловлюванні.

Годинник в столовій пробив другу. Голосно, різко. Ці два дзвінки впали мені на голову, як грім із неба (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 416); На лови він їздив удень і вночі, риба йому йшла до рук, як приворожена. Так він проживав — цей сліпий дід (Юрій Яновський, II, 1958, 49); Мов книга ти, моє кохання, але на книзі цій печать. Я до останнього зітхання її не зможу прочитать (Володимир Сосюра, II, 1958, 135); — А ти що, найстарший тутечки? — скрипить чийсь голос, і в цьому скрипі чується погано прихована злоба (Михайло Стельмах, II, 1962, 17); Вона з особливою силою відчула, що ніколи ніяким ворогам не скорити її могутню Батьківщину, її волелюбний народ. І, може, саме ця натхненна віра у свій народ сповнила тоді Шуру певністю у неминучості і її особистого щастя (Олесь Гончар, III, 1959, 181); // у знач. ім. цей, цього, чол.; ця, цієї, жін.; це, цього, сер.; мн. ці, цих. Уживається для вказівки на раніше названу особу; відповідає за значенням особовому займеннику 3-ї особи. За кілька метрів він впізнав В акуленка, бо навіть у темряві заблищала його лобата лиса голова без пілотки. Цей був убитий наповал (Олесь Гончар, III, 1959, 51); Прийшов із далеких хуторів парубок, по імені Устим; цей не розпитував Оксена, хто він та звідки, а цюкнув по голові шворіньком (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 22); // Уживається як зв'язка в складеному присудку. Філоксера — це така рослинна воша, як от буває на кукурудзі, огірках, кропиві (Михайло Коцюбинський, I, 1956, 202); Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова (Панас Мирний, V, 1955, 314).

4. у знач. ім. це, цього, сер. Указує на дії, явища, обставини, події і т. ін., про які говориться в попередньому чи наступному контексті.

— Так отакий мій батько був, мамо? .. Чому ж ви мені давно цього не казали? (Панас Мирний, I, 1949, 160); — Ось не дуже давно чула я, — знов забалакала та ж бабуся, — як чоловік дітей поморозив. Так прямо аж не віриться, щоб цього людина дійти могла (Гнат Хоткевич, I, 1966, 71); — Ще й сердиться за порятунок, — здивувався Мірошниченко.. — От і рятуй тебе, Якове, після цього (Михайло Стельмах, II, 1962, 12); Він любив поспати і при найменшій нагоді не відмовляв собі в цьому (Олесь Гончар, III, 1959, 75); // невідм., сер. Уживається в функції неузгодженого підмета. Катерина подивилась, Та й зголосила: — Це не брат мій, це мій милий (Тарас Шевченко, II, 1953, 130); // У сполуч. зі словом все вказує на перелічення, виконуючи функцію узагальнюючого слова. Краса природи, принадність жінки, чари музики і слова — все це котилось, як хвилі в далекому морі, чужі й невидимі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 208); Через стіл навпроти Галаганихи сиділа дуже схожа на неї, але старіша, зовсім сива, рідна сестра її. Поряд з Людмилою — гарненька брюнетка. Все це Діденко охопив очима іще з порога (Андрій Головко, II, 1957, 484).

5. Уживається для підкреслення емоційного ставлення до осіб, предметів, явищ, дій і т. ін.

Я там писав, що незабаром вирвуся із цієї каторги і приїду до тебе в гості, але ще й досі нема нічого офіціального (Тарас Шевченко, VI, 1957, 139); Така то задума спиня мою руку, Що людськую бачу кругом себе муку, Недолю та сльози — і думка зрина: Нащо тут здалася ця праця дрібна?.. (Леся Українка, I, 1951, 11); Остап почав турбуватися: де ділася Соломія.. Адже вона знає, що йому трудно поворухнутися, що він не годен сам видобутися з цих нетрів (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 365); — Сюди, в ці Альпи, можна лише наступати, — каже він. — Відступати звідси неможливо. Це було б цілковитою загибеллю для всіх нас. Але тому, що ми відступати не думаємо, — хрипко сміється він, — то й рвемося все далі в ці кам'яні катакомби (Олесь Гончар, III, 1959, 83).

Ілюстрації