Царівна
Царівна, -ни, ж. Царевна. Була я у царя, за тебе царівну сватала. Рудч. Ск. II. 11. Ум. Царівночка. Возьми у мене дочку да царівночку. Грин. ІІІ. 583.
Сучасні словники
Академічний тлумачний словник ЦАРІВНА
- ЦАРІВНА, и, жін. Дочка царя (у 1 знач.). Скоро тілько царівна прийшла купатися і роздяглася на березі та положила на піску блискучий золотий ланцюжок, Ворона прилетіла та й хап той ланцюжок у рот (Іван Франко, IV, 1950, 75);
// розм. Про вродливу, гарно вбрану дівчину. Йому здалося, що перед ним стала якась гайова царівна, така, про яку оповідають у казках (Борис Грінченко, II, 1963, 331); * У порівняннях. Вона підносить гордо голову і, мов царівна, ..несвідомо приказує йому очима бути тут при ній (Ольга Кобилянська, III, 1956, 378); — Купіть мені, бабусечко, по новій моді убрань хороших! — Про се не турбуйся, дитя моє. Буде в тебе всього. Ти в мене будеш царівна над панночками! (Марко Вовчок, I, 1955, 105).
- Царівна ж.
- 1. Дочка пануючи (1). 2. перен. разг. Гарна дівчина .
- -и, ж.
Дочка царя (у 1 знач.). || розм. Про вродливу, гарно вбрану дівчину.
Ілюстрації
Див. також
- [ http://risu.org.ua/ua/library/text/hayivky/35093/ ] ЖИЛА-БУЛА ЦАРІВНА
Жила-була царівна, царівна, царівна.
Жила-була царівна, царівна молода. Царівно, бійся відьми злої... відьми злої!
Аж раз прийшла та відьма зла... відьма зла:
“Засни, царівно, на сто літ… на сто літ!”
І все заснуло твердим сном... твердим сном.
І виріс там густий бур’ян... густий бур’ян.
Аж раз прийшов царевич... царевич молодий.
Він поцілунком розбудив…царівну молоду.
І було в них весілля... весілля в них було.
І всі кричали слава... слава! (...тій парі молодій).
І були в них христини... христини в них були.
І всі кричали слава... слава тій парі молодій.
І виріс тут густий паркан... густий паркан.
- [ http://proridne.org/folklore/tales/%D0%A6%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0%20%D0%B6%D0%B0%D0%B1%D0%B0.html ], Царівна жаба
Українська народна казка Буковини
Один цар мав три сини. Як постарівся він, то сказав своїм синам: — Ви, хлопці, женіться. Беріть луки і стріляйте. Де чия стріла впаде, там буде його наречена. Почали вони стріляти. Старший стрілив — упала стріла в царський двір. Середущий стрілив — упала стріла у двір іншого царя. А третій стрілив — упала стріла в озеро. Пішов він до того озера, а там жаба. Просить хлопець у неї стрілу, а жаба каже: — Бери мене за жінку, то віддам стрілу, а так не віддам. Не хотілося йому брати за жінку жабу, але мусив. Приходить він із жабою додому. Цар дає йому кімнату. «Живи, синку, з жабою, як така доля твоя». І живе він із жабою. Покликав якось старий цар усіх трьох синів до себе і каже: — Хочу бачити, котра моя невістка найкращий рушник вишиє. Котрий з вас принесе май красний рушник, той буде після мене царем. Пішли вони і сказали за це діло жінкам. А найменший син приходить до своєї жаби і плаче. Вона питає: — Чого ти плачеш? — Тато дав таке завдання, що ти його не зробиш. І розказав їй про рушник. А вона каже: — Нічо’. Ти лягай спати. На ранок усе буде готове. І жаба вишила дуже гарний рушник. Узяли всі три сини свої рушники і пішли до старого царя. І найбільше сподобався цареві рушник, вишитий жабою. — Оцей рушник можна чіпляти на стіну, — каже старий цар та й дає друге завдання: — Хай кожна невістка вшиє мені сорочку. Хочу бачити, чия сорочка буде, краща. Прийшов найменший син до своєї жаби і каже: — Сказав тато, щоб колена невістка вшила йому сорочку. А вона говорить: — То нічо’. Лягай спати. На ранок буде сорочка готова. На ранок принесли всі сини сорочки. І найкраща була та, що жаба вшила. І каже цар: — Даю вам останнє завдання. Чия жінка спече найкращий калач? Принесіть мені калачі на ранок. Чий калач буде найкращий, той і лишиться царем. Як принесли вони на ранок калачі, як глянув цар на той, що жаба спекла, то аж у долоні заплескав. І сказав найменшому синові: — Ти будеш царем. І думають старші сини: «Що за цар буде наш брат, як жінка його жаба?» А та жаба раз на ніч перекидалася жінкою, потому знов ставала жабою. І каже вона чоловікові: — Потерпи ще з місяць, бо баба-чарівниця зачарувала мене на рік. Місяць ще зостався до кінця того строку. Брати цікавилися: як Іван говорить із своєю жабою? Почали вони вночі заглядати у вікно і забачили, що жаба перекинулася в жінку. І як забачили, яка вона красива, то оніміли. Пішли вони та й привели свого старого батька й матір, щоб показати їм найменшу невістку. Як побачив ту невістку старий цар, то й він онімів. І цариця оніміла. — Щось не говорять мій батько, моя мати і мої брати, — каже найменший брат своїй жінці. А вона відповідає: — Будуть німі до тої пори, поки я стану жінкою. Як закінчиться строк, на який я зачарована, то будуть знов говорити. І як закінчився той строк, вони знов заговорили. І передав цар на свого найменшого сина царство. І ще довго вони жили.
- [1], Змій і руська царівна
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини) Колись на наших землях, коли Сонце було Богом, жили на землі руській чудовиська небачені. І в нашому краї був один із таких. Змій столітній жив під горою. Нападав на села, палив хати, вбивав людей. Багато молодців хотіли звести його з життя, але дуже сильний був змій, а до того ж хитрющий, знав, де були пастки, продумував свої напади. Жила в ті часи давні красуня нечуваної краси, пишна, білолиця, добра. Дочкою царя Русі була. Та й вирішив підлий Змій вкрасти її. Нащадка в нього не було, тож захотів одружитися на царівні. І зробив це. Пішло по землі безкраїй: — Вкрали красуню! Звів нанівець всі нерви цар-отець. Видав указ і розіслав з ним гінців по всій землі руській, щоб ті оповістили, що сміливцю, який врятує дівчину, віддасть її заміж за нього і півцарства в придане дасть. Жив на тих землях один молодець. Святогором звався. Почувши про горе, що сталося на рідній землі, сказав: — Визволю від Змія-лиходія царівну, або не жити мені на світі білому. Прийшов до двору, порадився з царем і вирушив на подвиг. Проїжджаючи мимо гір, побачив зв’язану царівну на скелі високій, а коло неї змія-поганця, який там ошивався. Відбувся бій славний. Через силу виграв його Святогор. З раною тяжкою виліз він на скелю та й визволив дівчину з пут. — Вмираю! — сказав він і помер. Царівна ж донесла вість про втрату таку народу. З тих пір слава його живе у віках.
- [ http://www.ukrlib.com.ua/books-zl/printthebookzl.php?id=246&bookid=0&sort=0 ], Про царівну місяцівну - Фредеріко Гарсія Лорка
Прийшла в кузню Місяцівна
в серпанковім покривалі,
хлопчик дивиться на неї –
краса очі пориває.
Має білими руками,
аж малому серце в'яне,
вислоняє, грішна й чиста,
тугі перса олив'яні.
"Тікай, тікай, Місяцівно,
бо як вернуться цигани,
накують із твого серця
намиста й перснів багато".
"Дай я, хлоню, потанцюю,
бо як вернуться чхавале,
ти з закритими очима
лежатимеш на ковадлі".
"Тікай, тікай, Місяцівно.
Чуєш, тупотять бахмати?"
"Ну-бо, хлоню, не топчися
по білі моїй крохмальній".
Битим шляхом скаче вершник,
мов у бубон в шлях бабаха,
а вже в кузні малий хлопчик
склепив віченьки бідаха.
Гаєм їхали цигани,
мусянджовії примари.
Очі мружили набакир,
рівно голови тримали.
А в тім гаю пугач пуга,
пугач пуга тоскно й жаско...
пливе небом Місяцівна,
за руку держить хлоп'ятко.
В кузні туж, у кузні лемент,
плачуть, голосять цигани,
а царівну місяцівну
повивають хмари, хмари.