Царевич

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Cловник Грінченка

Царевич, -ча, м.царенко

Царенко, -ка, м.Царевичъ. Як його (царя) не було дома. — народились царенко і царівна. Рудч. Ск. І. 116.


Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ЦАРЕ́ВИЧ, а, чол. Син царя (у 1 знач.). Був собі цар, і мав той цар одного тільки сина. Як виріс царевич і прийшла пора його женить, от цар і послав гонців [гінців] по всьому царству пошукать царевичеві невісти (Олекса Стороженко, I, 1957, 62); — Я, брате Ісаїчу, слухав обіцянки царевича [Димитрія] в Путивлі, бачив і супроводжував молоду царицю Марину до Москви... (Іван Ле, Побратими 1954, 17).

Фразеологічний словник української мови

1. Без царя́ (без царка́) в голові́ - розумово обмежений, недалекий, безрозсудний. Я вважав, що ця роль якраз для мене. Сам Гоголь пише, що Хлестаков — тоненький, худенький… без царя в голові… неспроможний зупинити постійної уваги на якій-небудь думці… (В. Нестайко)

2. Без царя́ (без царка́) в голові́ - нерозумно, безрозсудно. Пощо на чолі поміщено книжку Ніцше..— сю блискучу, а фальшиву балаканину, сю справді анархістичну філософію, роблену без царя в голові,— сього абсолютно не розуміємо (І. Франко)

Словник синонімів Вусика

ЦАРЕ́ВИЧ - царенко, цареня, царенятко, царівна (ж.), царя, царятко


Ілюстрації

Іван Царевич 1.jpeg Іван Царевич 2.jpeg Tsarevich3.jpg Tsarevich4.jpg


Різниця між титулами «цар» та «король»

  • Цар – древнє найменування влади панів і керівників громадських утворень (наприклад, міст)
  • Згодом цар – виключно слов’янський титул вищого порядку, який можна співвіднести з імператором
  • Король – особа, яка керує королівством (монарх), а цар – царством
  • Термін «король» більш відомий і поширений, ніж «цар», однак менш експресивний
  • Здебільшого царі були в православних країнах, а королі в католицьких

Етимологія

Caesar — обов'язкова частина титулу римських та візантійських імператорів як наступників Юлія Цезаря. Можливо, через готське Kaisar або безпосередньо з латинського «caesar», в пізнішій (з початковим «ц») вимові.

У давньоруський літературі термін використовували спочатку для позначення Бога — Царя Небесного, біблійних володарів, римських або візантійських імператорів.

З кінця XII його застосовували і щодо імператорів Священної Римської імперії. Власне давньоруських володарів «царями» називали лише умовно, підкреслюючи їхню подібність до візантійських імператорів, точніше — відповідність запозиченому з Візантії ідеалу християнського монарха, і частіше вже померлих князів.

Лише після падіння Константинополя у 1204 році термін «цар» був вперше використано як позначення цілком світського статусу — щодо Романа Мстиславича, який намагався таким чином підкреслити претензії на роль єдиного володаря Русі. Надалі термін використовувався і щодо нащадків Романа, але дедалі рідше.