Хоружий
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980).
ХОРУ́НЖИЙ, жого, чол., іст.
1. Особа, що носила прапор або корогву війська; прапороносець. У руках Сомко держить золоту булаву Богданову; над ним розпустили хорунжі й бунчукові військову корогов і бунчук (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 166).
2. У XVII—XVIII ст. на Україні — особа, що входила до складу генеральної старшини й головним чином інспектувала військо, а також була охоронцем великого полкового і малого прапора. Єремія привіз з собою шляхтичів католиків Яна Бесядовського та свого слугу Криштофа Сіножацького, чернігівського хорунжого, настановив їх старостами та осадчими (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 18); В кривому заулку лежала оселя сотенного хорунжого Лави (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 73).
3. Перший офіцерський чин у козачих військах дореволюційної Росії, який відповідав підпоручику й корнету; особа, що мала цей чин. Офіцерський дроздовський полк був у повній формі, там полковники були за взводних, а капітани й поручики билися як прості солдати, і командував ними донський хорунжий, що за рік зробився генералом (Юрій Яновський, II, 1958, 253); Хорунжий Сокира, кремезний парубок, ..сидів на канапі, опустивши голову на руки (Петро Панч, I, 1956, 197).
Див. також
uk.wikipedia.org
Джерела та література
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 131.
