Хореографія

Хореографія- мистецтво постановки танцю з метою створити найкращий сценічний ефект. Це унікальне мистецтво. Тут злились в єдиному потоці: танець і пантоміма, музика і поезія, скульптурні пози і пластика рухів, а також драматургія літературного твору.Термін хореографія вживається також щодо постановки виступів у певних видах спорту: художній та спортивній гімнастиці, фігурному катанні, синхронному плаванні тощо.

Історія виникнення хореографії

Перші свідчення про зародження мистецтва хореографії відсилають нас до глибокої давнини, коли в доісторичні добу танець виконував певну ритуальну функцію. Ця тенденція мала своє продовження і розвиток у культурах Стародавніх Єгипту і Греції, тоді як у Стародавньому Римі танець вже починає сприйматися як видовище. Середньовіччя накладає на хореографічне мистецтво табу - заборону, хоча народний танець, незважаючи на будь-які перешкоди, продовжує свій розвиток (ця ситуація певною мірою стала основою для відомого роману В. Гюго «Собор Паризької Богоматері»).

Процес відновлення мистецтва хореографії пов'язаний з часом Відродження, але справжній його розквіт починається у XVII ст., Коли у Франції була створена Королівська академія танцю (1661). Новерр Жан Жорж (1727-1810) - французький хореограф, реформатор західноєвропейського балету. Його теоретичні і художні пошуки були пов'язані з розробкою двох важливих складових балетного мистецтва: феномену ритму і концепції природних даних танцівника. Згідно з позицією Ж.Ж. Новерра, професійну майстерність виконавця повинна органічно поєднуватися з емоційним началом, що сприятиме процесу створення повноцінного художнього образу. Теоретичні міркування щодо природи і специфіки балетного мистецтва були викладені хореографом на сторінках роботи «Листи про танець». Розвідки Ж.Ж. Новерра у розробці жанрової структури балету мали значний вплив на подальший розвиток хореографічного мистецтва.

Академією була розроблена основна система класичної хореографії і закладено фундамент балету , який має свою жанрову структуру.

Історія хореографії як мистецтва налічує тисячоліття і має глибокі корені в різних культурах. Ось декілька ключових моментів у розвитку цього мистецтва:

Саме на петрогліфах, облитих малюнками, знайдених в Індії та Єгипті, можна відслідкувати одні з перших свідчень про танцювальні рухи, що сягають 3300 років до нашої ери. В Давній Греції хореографія була важливою частиною театральних вистав. Великі поети, такі як Софокл і Есхіл, співпрацювали з хореографами для створення хорових танців. В середньовіччі та ренесансі хореографія розвивалася, але справжній бум стався в 17 столітті з появою класичного балету во Франції. Жан-Батист Люллі створив балетну академію, а Жан-Жорж Новер вніс значний внесок у розвиток класичного балету. У 20 столітті сучасний танець почав відмежовуватися від класичного балету. Хореографи, такі як Мерс Каннінгем та Марта Грехем, вносили інновації у танцювальну техніку та виразність. Сучасна хореографія широко розгорнулася в 20 столітті і різні стилі, такі як хіп-хоп, сучасний сучасний танець та експериментальні напрями, продовжують впливати на це мистецтво. Історія хореографії демонструє її довготривалий вплив на культуру та мистецтво, і вона надалі розвивається, включаючи сучасні інновації та експерименти в цьому динамічному мистецтві.

Що танцювали в різних історичних епохах. Походження цих танців

• Перші танці первісних людей були далекі від того, що в наш час називають цим словом.

Давні люди вважали, що шляхом виконання певних магічних ритуалів можна впливати на навколишню дійсність, на долю людини, тощо. У магічних ритуалах поряд із заклинаннями, співом, грою на музичних інструментах мали місце і ритуальні танці. До ритуальних танців відносилися тотемічні, мисливські та військові танці. Окрім ритуальних танців існували ще побутові танці, які були елементом розваг та веселощів. Це танці-імпровізації, спонтанні танці, що могли відображати реалії життя. Це - спосіб розрядки, зняття або зменшення рівня емоційної та фізичної напруги, шлях до звільнення, до самовираження.

• Стародавні греки називали мистецтво танцю «оркестикою».

Так само як і в первісні часи у стародавній Греції були релігійні танці(відбувалися у храмах, що вважалися житлом головних богів (навколо статуй чи жертовників)). Суспільно-побутові танці(супроводжували події державного масштабу, міські та сільські свята, сімейні торжества). Та побутові (домашні), без яких не обходилося жодне сімейне святкування. Особливо поширеною була пірриха, у якій, зазвичай, відтворювали різні бойові перебудови. В руках у танцюючих були луки, стріли, щити, запалені смолоскипи, мечі, списи тощо. Фігури, рухи та маніпуляції зброєю під звуки музичних інструментів були надзвичайно різноманітні. Пірричні танці виконувалися групами, двома танцівниками, одним виконавцем. Військові танці відігравали велику роль у вихованні мужності, патріотизму, а також виконували функції своєрідних тренувальних наборів бойових рухів і прийомів. Поширеними були і акробатичні танці, що вимагали великої гнучкості, спритності, сили, а, головне, - постійних тренувань, і мали назву Кубістика. Кубістика - танець на руках у різноманітних позах, яскравий приклад акробатичного танцю. Кубістетери - грецька назва танцівниць, що виконували подібні танці. Часто акробатичні танці включали в себе тавромахію (дресирування і приборкування бика). Особливу нішу грецького танцювального мистецтва займали сценічні (театральні) танці, які відігравали важливу роль у театральних виставах. В грецькому театрі виконувалися три різновиди танцю: - емелія (трагічний) - розмірений танець у повільних ритмах, на зразок хороводів; - кордак (комічний) - швидкий танець зі спеціально перебільшеними рухами, що не характерні рухам звичайної людини; - сикканіда - танець, що виконувався під виглядом міфологічних істот (напівлюдей з ногами чи головою тварини, хвостом).

• Починаючи від заснування Риму, танці мали місце в суспільному житті. Як складова релігійного культу, танець був повʼязаний із релігійними уявленнями.

Наприклад, жреці танцювали навколо жертовника чи обʼєкта поклоніння, причому рухи їх мали різкий характер і супроводжувалися гучними звуками труб. Жреців танцівників називали саліями (від слова «salio» - стрибок) або «стрибаючими священниками». Салії виконували свої танці на честь бога війни та покровителя Риму – Марса, при цьому одягнені як воїни та в руках мали списи та щити. Пантоміма - театральна вистава, у якій думка, відчуття та емоції виражаються рухами тіла і жестами. Давня пантоміма істотно відрізнялася від пантоміми сьогодення тим, що в ній міміка обличчя актора не приймала участі, оскільки актори виходили на сцену в масках. Підкорючи грецькі поліси, римські вояки стикалися з розвиненою театральною культурою полоненого народу. Якось для низки запланованих свят Лівій Андронік, звільнений з рабства грек, здійснив постановку театральної вистави, для якої написав латинський віршований текст. Драматично-мімічне дійство у віршах викликало надзвичайний інтерес. На виставах Андроніка завжди було багато людей, і публіка постійно вимагала повторення улюблених рядків. Одного разу внаслідок перенапруження голосових звʼязок, артист охрип і не міг декламувати зі сцени. Тоді, прямо під час спектаклю, Андронік під акомпанемент музиканта-флейтиста відтворював сюжет за допомогою жестів та пластики тіла. Такий варіант сподобався глядачам ще більше. В артиста зʼявилися послідовники, що розвивали мистецтво жестикуляції. Власне, народилася нова форма мистецтва. За новими артистами закріпилась назва пантомімів.

• Найпоширеніші народні танці епохи Середньвіччя: бранль, фарандола, бурре, кароль, рігодон, Шасс-а-катр. турніджер тощо.

Танці раннього Середньовіччя здебільшого хороводного типу. Виконавці створювали коло або вибудовувались у ланцюжок. Часто свій танець виконавці супроводжували співом. Темпи середньовічних танців - від спокійних до швидких. Загалом, танці першої половини Середньовіччя були масовими, так як парні танці часто переслідувалися, на танцівників накладалися штрафи. Тому про парні танці згадки існують лише з другої половини епохи. Парами виконавці танцювали в лінії чи по колу. Серед рухів - різноманітні кроки, підскоки, притопування, перестрибування, похитування тулуба, кружляння тощо. Вельможі запозичали в народу його розваги, танці. Однак, надзвичайно велика різниця була між танцями простого люду та салонними танцями заможних верств населення. Рухи салонних танців були нескладними: прості чи подвійні кроки, переходи, позування. Всі живі безпосередні рухи, властиві народним танцям (стрибки, підскоки, похитування тощо), заборонялися правилами придворного етикету. 3 часом придворне суспільство почало танцювати естамні (естампіди) - парні танці, що супроводжувалися інструментальною музикою.

• В епоху Відродження відбувається стрімкий розвиток всіх видів мистецтв, в тому числі і танцювального.

У народному середовищі з’являється багато нових танців: монтаньяр, вольта, гальярда, алеманда, сальтарела, сарабанда, чаконда, пасспʼє та ін. Манера виконання народних побутових танців була легкою, невимушеною, вільною, не скутою різноманітними правилами. Композиційні малюнки танців: коло, півколо, вертикальні та горизонтальні лінії, колони тощо. Більшість танців є парними. Характерна лексика народних танців: звичайні кроки, Ходи, біги, підстрибування, перестрибування, повороти, кружляння тощо. Придворні танці епохи Відродження - це, здебільшого, народні танці, перероблені та видозмінені згідно вимог етикету. Лише невелика кількість танців виникла безпосередньо у придворних залах. Серед поширених придворних була вольта, гальярда, алеманда, павана, куранта, джига. Майже усі придворні танці супроводжувалися поклонами та реверансами. Головним елементом танців при дворі залишався гордовитий, поважний характер виконання. У кінці XVI століття з’явився термін "балет" (від італ. balletto, від фр. ballet, від лат. ballo - танцюю), але означав він не спектакль, а танцювальний епізод, що передавав певний настрій. Учасниками придворних балетів були придворні дами і кавалери, також в них брали участь професійні танцівники - баладени. Першою придворною балетною виставою доби Ренесансу, що поєднувала в собі музику, танець, спів, декламацію і була об’єднана єдиною дією, слід вважати балет «Цирцея та її німфи» або, як його ще називали, "Комедійний балет Королеви" (1581), постановку якого у Франції здійснив італійський балетмейстер Бальтазаріні, за дорученням Катерини Медічі, яка брала в ньому участь разом з іншими членами королівської сім’ї та придворними.

• Характеристика танцювальної культури XVII ст.

Особливого розквіту в XVI ст. зазнав придворний танець у Франції, що пов’язано з любов’ю до танцю французького короля Людовика XIV. Найпопулярнішим танцем XVII ст. був «Менует» (фр. menuet - маленький крок) - улюблений танець французького короля Людовіка XIV. Його називали «королем танців і танцем королів». Виконавці менуету рухались по схемі у вигляді літери S, притримуючись чіткого композиційного малюнку. Виконання менуету відрізнялося грацією, що сприяло його швидкому поширенню і популярності. У танці було багато поклонів та реверансів. Під час виконання поз в танці рухи руками мали бути пластичними, а м’які вигини їх кистей ніби домальовували довершеність кожної пози. Спочатку танець виконувався однією парою, потім число пар збільшилося. Із Франції разом з модою на все французьке менует поступово перейшов до інших країн. У XVII ст. популярності набули нові жанри: • комедія-балет - театральний жанр, основоположником якого вважається французький драматург, актор та режисер Жан Батист Мольєр. Танці для комедій-балетів ставив Пʼєр Бошан, музику складав Жан Батис Люллі - скрипаль, композитор. Перша комедія-балет - «Нестерпні» (1661 р.). • опера-балет - жанр, у якому танці займали істотне місце. Перша опера-балет - «Помона» (1671 р.). В опері-балеті вперше з’явилися жінки-танцівниці на сцені, а саме в опері-балеті Бошана «Тріумф кохання» (1681 р.), де головну партію виконала мадемуазель Лафонтен.

• В танцювальну культуру доби Просвітництва шукали чітко виражену форму нового балетного спектаклю, нові можливості танцювальної техніки, пантоміми, музики, декоративного і костюмного оформлення.

Зʼявилися сміливі новатори, що намагалися звільнити балет від одноманітності та прагнули перетворити балет у самостійний театральний жанр. Найбільш відомим з них був Жан Жорж Новер. Жан Жорж Новер - відомий французький балетний танцівник, балетмейстер, теоретик та реформатор балету. Завдяки новаторським пошукам Новера відбулося відділення балету від музичного театру, з'явився новий вигляд театрального спектаклю, де виразними засобами були танець і пантоміма. Найбільш відомі балети Новера: «Психея і Амур, «Медея і Язон», «Смерть Геркулеса». Спадщина Новера складає 80 балетів.

• Наприкінці ХVIII – поч. ХIХ розвивався балетний преромантизм, головною ознакою якого стала увага до духовного світу людини, долі особистості, її почуттів.

Одним із найвідоміших представників балетного преромантизму був Шарль Луї Дідло – французький танцівник, балетмейстер і педагог. Серед відомих балетів: «Річард Левове Серце», «Ацис і Галатея», «Амур і Психея», «Роланд і Моргана», «Хензі і Тао», або «Красуня і Чудовисько». У 1815 році Дідло здійснив постановку балету «Зефір і Флора». У ньому першою в Європі на кінчики пальців у спеціальному взутті піднялася французька балерина Женев’єва Госселен. Саме Дідло першим увів у танець положення на пальцях.

• У 30-і роки XІХ ст. досяг свого розквіту художній напрямок романтизм. Характерною рисою балетного романтизму стало протиставлення світу мрії і навколишньої дійсності (фантастичний та реальний світи). Героями балетів були сильфіди, віліси, наяди тощо.

Творцями балетного романтизму були італійський танцівник і балетмейстер Філіпе Тальоні і його донька Марія. Філіпе Тальоні - італієць за походженням, працював у Франції. Балетмейстер створив новий стиль танцю, який називали «повітряним». У 1832році в Паризькій опері був уперше показаний романтичний балет Ф. Тальоні «Сильфіда», який він створив для своєї доньки Марії, після якого вона одразу стала світовою знаменитістю. Інші його балети: «Діва Дунаю», «Міранда», «Гітана», «Тінь». Хореографами романтизму були також Жан Кораллі (1779-1854) і Жюль Перро. Жуль Перро (1810 - 1892) – французький артист балету і балетмейстер. Серед його балетів: «Наяда і рибалка», «Катаріна, дочка розбійника», «Вихованка фей», «Корсар», «Фауст», «Есмеральда», «Норовлива дружина». Найбільшу славу отримав, працюючи в Лондонському Королівському театрі. Вершиною романтичного балету став поставлений на сцені Паризької опери Жулем Перро та Жаном Кораллі балет «Жизель» (1841). Балет до сьогодні не сходить з провідних балетних сцен світу. Партію Жизелі виконала італійська танцівниця Карлотта Грізі. Також в історію світової хореографії ввійшла мініатюра Перро «Па-де-катр» (1845). У першій його постановці виступили чотири знамениті танцівниці - Марія Тальоні, Карлота Грізі,, Фанні Черріто і Люсіль Гран, яких зібрали для виступу перед англійською королевою Вікторією. У кожної танцівниці була своя варіація, яка вигідно підкреслювала їх артистичні та технічні можливості. І сьогодні «Па-де-катр» виконується кращими балеринами світу, будучи зразком романтичної хореографії. Відомим балетмейстером романтичного напрямку був Август Бурнонвіль (1805-1879) - данський балетмейстер, хореограф, педагог, творець власної системи хореографічного навчання. Бурнонвіль поставив понад 50 балетів. Серед них: «Сильфіда» (1836), «Неаполь», «Валькірія» (1842), «Далеко від Данії» (1860) та ін. Цікавим є той факт, що у 1836 році Бурнонвіль створив свою версію «Сильфіди» після того, як влітку 1834 року з дружиною і своєю ученицею Люсіль Гран відвідав Париж, аби подивитися балет «Сильфіда» Філіппо Тальоні, який справив на нього враження. Артур Сен-Леон - відомий французький танцівник, балетмейстер, педагог, музикант (скрипаль). Балетмейстерський дебют Сен-Леона відбувся у Франції в 1847 році: Сен-Леон здійснив постановку балету «Мармурова красуня», головну партію в якому виконала Фанні Черріто (його дружина). Далі були поставлені балети «Маркитантка» і «Зачарована скрипка», у яких він грав на скрипці. Усі його балети мали успіх. Вершиною творчості балетмейстера є балет «Коппелія», який Сен-Леон поставив у Парижі у 1870 році. Це був його останній балетний спектакль, який до сьогодні є в репертуарі багатьох балетних театрів світу. Балет «Коппелія» - останній французький балет романтичного спрямування.

Види хореографічних напрямків

• Народний танець;
• Бальні танці;
• Повільний вальс;
• Віденський вальс;
• Танго;
• Повільний фокстрот;
• Квікстеп;
• Са́мба;
• Ча-ча-ча;
• Румба;
• Пасодобль;
• Джайв;
• Балет;
• Джаз-фанк;
• Джаз-модерн;
• Хіп-хоп.

1000 × 764px

Хореографічна лексика

Хореографічна лексика є набором хореографічних рухів, які балетмейстер використовує для вираження своєї ідеї та створення хореографічного образу. До хореографічної лексики відносять рухи, пози, ракурси, міміку. Хореографічна лексика є відображенням індивідуальності автора, його професійної підготовки й обізнаності в різних сферах життя. Уся лексика з часом або забувається, або затверджується й стає традиційною. Діапазон лексики складає класичний танець, історико-побутовий танець, народно-сценічний танець, бальний танець, танець модерн, джаз танець, вільна пластика, акробатика, пантоміма. Для кожного виду лексики характерні свої особливості, сфери й випадки використання. Різновиди лексики: 1. Імітаційно-наслідувальна; 2. Образно-виразна; 3. Національна; 4. Технічна (трюкова); 5. Дитяча лексика.

Роль хореографічного мистецтва у соціальному житті людей

Хореографічне мистецтво з кожним роком набуває все більшої популярності, культура танцю стає чинником всебічного формування особистості. Не існує людей, які не вміють танцювати, адже ще з давніх часів танець є основною складовою суспільства. Він допомагав і допомагає комунікувати людям, весело проводити час разом, має властивість психологічного, духовного і фізичного розвитку, гармонійності особистості. Бо танець має здатність втілювати, зберігати і відтворювати духовні цінності суспільного надбання. Обрядові, побутові, тотемні чи релігійні види танців відомі нам, в яких кожної історичної доби хореографи вносили свій внесок у формування балетмейстерського мистецтва, уточнюючи, розвиваючи та розширюючи досвід попередників. У танці прояв душі людини породжує умовний тілесний зв’язок – символ, жест. Саме вони стають у культурному середовищі засобами передачі інформації. Культура і традиції створили національну мову спілкування . Танець допомагає людям розвивати свою організованість, відповідальність, зібраність і пунктуальність. Зараз відомо, що однією з причин сучасної кризи у світі в усіх сферах діяльності, це низький рівень культури та освіти. Наразі важливо розуміти, щоб покращити ситуацію, потрібні зміни соціальних відносин для підвищення рівня освіти культури.

Хореографія як вид мистецтва: сучасний вимір і розвиток

Хореографія — це не просто мистецтво руху, а й важливий засіб самовираження та дослідження людської природи. Сучасні танцювальні напрямки активно поєднують різні стилі, включаючи контемпорарі, хіп-хоп, джаз, експериментальні й перформативні жанри. Хореографія досліджує теми соціальної справедливості, гендеру, ідентичності, війни та миру. Інтерактивні танцювальні інсталяції та співпраця з візуальними медіа створюють нові простори для вираження, де тіло стає інструментом для розповіді історій, ідей і культурних досліджень.

Соціальні й культурні впливи

Хореографія завжди була відображенням суспільства, і сучасна епоха не є винятком. Танцювальні постановки часто досліджують гострі соціальні теми, такі як боротьба за рівноправність, екологічні проблеми, питання самоідентичності та політичні конфлікти. Хореографи використовують танець як інструмент для висловлення протесту або навпаки, для створення майданчика для діалогу та пошуку порозуміння між культурами. Наприклад, перформанси, присвячені темам міграції або змін клімату, не лише звертають увагу на глобальні проблеми, але й допомагають переосмислити їх через тілесний досвід.

Кросс-культурні впливи й ф'южн

Сучасна хореографія також активно інтегрує різні культурні традиції. У світі глобалізації відбувається злиття танцювальних стилів різних народів, що створює унікальні ф'южн-напрямки. Це дозволяє хореографам звертатися до тем мультикультурності, досліджувати різні системи руху і створювати нові форми, які виходять за межі традиційної класифікації танцю. З'єднання таких напрямків, як класичний балет, африканські танці, індійська класика та вуличний хіп-хоп, створює надзвичайно багатий і різноманітний хореографічний ландшафт.

Психологія танцю та тілесний інтелект

Значну увагу в сучасній хореографії приділяють також психологічним і тілесним аспектам. Танець розглядають як спосіб не лише вираження емоцій, але й як інструмент для розвитку особистості. Такі техніки, як соматичний танець або контактна імпровізація, допомагають танцюристам та глядачам зануритися в глибини власної свідомості через рух. Це сприяє розвитку так званого "тілесного інтелекту", здатності розуміти та відчувати світ через власне тіло. Хореографи використовують ці практики для створення глибоких і чуттєвих перформансів, які впливають на глядача на емоційному й навіть підсвідомому рівнях.

Особисті якості хореографа

Хореограф повинен вміти танцювати, бути хорошим організатором і креативщиком. Адже робота полягає в тому, що належить координувати дії всіх танцюристів, придумувати образи і концепцію. Потрібно вміти бути оригінальним, так як саме імпровізатори домагаються успіху. Також бажано любити спілкування, тому що зустрічатися треба буде з багатьма людьми: акторами, продюсерами, танцюристами, костюмерами.

Посади

• Керівник хореографічного колективу;
• Балетмейстер-постановник;
• Керівник гуртка;
• Завідувач хореографічної студії;
• Методист культурно-освітнього закладу;
• Викладач хореографічних дисциплін;
• Репетитор;
• Артист ансамблю народного танцю;
• Танцівник шоу-програм.

Термін «хореографія» вживають також щодо постановки виступів у певних видах спорту: художній та спортивній гімнастиці, фігурному катанні, синхронному плаванні тощо.

Поняття хореографії також використовується у описанні бізнес-процесів у нотації (мові опису) BPMN для наочного опису послідовності взаємодії учасників при виконанні бізнес-процесу (діаграма «Хореографія» BPMN).

Чим корисна професія хореографа

Однією з головних переваг роботи хореографа є свобода творчого вираження. Через постановки можна транслювати багато своїх поглядів, думок та емоцій, встановлювати контакт з різними людьми, доносити власні переконання.

Особисті якості хореографа

Танок: Хореографи повинні чудово знати танець і самі вміти танцювати. Організаційна робота: Ви можете відкрити власну компанію і відповідати за все, що стосується її роботи, за створення, промоушн та організацію твору (у цих галузях організаційні навички також корисні). Ви можете влаштуватися на роботу як художній директор компанії і будете зобов'язані виконувати особливі вимоги, покладені на вас контрактом. Вам доведеться планувати кожну репетицію так, щоб вона проходила без проблем, тому що репетиційне місце і час недешеве й складно знаходяться. Спілкування: Важливо вміти створити та підтримати контакти не лише з танцюристами, але і з техніками (для реплік, сценічних інструкцій, керування освітленням і т.п.), з іншими артистами, які зустрінуться вам по роботі (музиканти, дизайнери сцени і костюмів), і навіть з людиною, яка буде робити флаєри, афіші та квитки для виступу! Творчість: Хореографи шукають натхнення навколо себе. Щоб створювати ідеї, необхідно відчувати весь світ мистецтва - скульптуру, фотографію, текст, музику, що завгодно. Хореографічна робота, яка демонструє добре розвинені теми та ідеї, цікава і захоплююча. Попри те, що оригінальність в ній життєво важлива для успіху, важливо вміти аналізувати твори інших хореографів і використовувати їх досвід, збагачений вашої особистою інтерпретацією.

Основа хореографії

Основу хореографічного образу складає рух, який безпосередньо пов'язаний з ритмом. Специфічною особливістю мистецтва хореографії є її безпосередній зв'язок з музикою, яка допомагає розкрити хореографічний образ у всій яскравості і повноті, впливає на його темпоритмічну побудову.

Чим корисна хореографія для дітей

Хореографія вчить дитину працювати у команді, бо не всі діти ходять у дитячий садок, а дітям обов’язково потрібно комунікувати між однолітками. Гарна музика та атмосфера танцкласу сприяє їх спілкуванню. Навіть якщо у вас є скромний і сором'язливий син чи донька, танець усуне всі перешкоди й зробить його сміливішим. Також танці вчать дитину впевненості у собі, переборювати свої страхи та не боятися публіки. Не потрібно забувати що саме хореографія формує гарну поставу і гарну ходу, а також дитина зможе відчувати своє тіло і висловлювати свої емоції за допомогою рухів.

Художній образ в хореографічному мистецтві

Завдання любого художника –поета, письменника, музиканта, режисера чи балетмейстера – відтворити засобами свого мистецтва атмосферу того часу, про який він розказує в своєму творчі; через відображення конкретної події, тобто створити художній образ.

Це конкретний характер людини, який проявляється в його відношенні до оточуючого середовища. Характер героя проявляється на сцені в лінії його поведінки, в його діях засобами хореографічного мистецтва.

Типи балетмейстерів

• Балетмейстер-драматург
• Балетмейстер-організатор
• Балетмейстер дослідник і пошуковець
• Балетмейстер-вигадник — автор та драматург хореографічного твору
• Балетмейстер-постановник
• Балетмейстер-реставратор
• Балетмейстер-репетитор
• Балетмейстер-педагог
• Балетмейстер-вихователь
• Балетмейстер-психолог
• Балетмейстер-організатор

Цікаві факти про танці

• У класичному індійському танці для того, щоб зобразити певне почуття, задіюються не тільки очі, але і брови, губи, ніс, щоки, підборіддя і вуха. Це прекрасна зарядка для м'язів обличчя.
• У Єгипті виконавиці танцю живота щорічно сплачують державі в якості прибуткового податку 900 млн єгипетських фунтів (264 млн доларів США). Це робить танцівниць п'ятим по значущості джерелом поповнення скарбниці держави після Суецького каналу, туризму, експорту нафти і бавовни.
• Ми вважаємо, що танець полька родом з Польщі. Однак це чеський танець, і його назва не має нічого спільного з назвою країни. Чеське слово red означає “половина». Танець назвали так тому, що його танцюють маленькими, «половинними» кроками.
• У 1961 р. Чеббі Чекер показав по телебаченню новий танець, придуманий ним особисто. Це був «Твіст». Для танцю не потрібно партнера, танцювати можна було поодинці. Рухи здавалися простими і доступними. Хіт Чеббі Чекера "let's Twist Again" затьмарив своєю появою всі інші ритми Америки, а через деякий час обрушився і на країни Європи.
• Один з найкрасивіших і емоційних танців – танго - народився в притонах аргентинської столиці. Був час, коли його танцювали в основному чоловіки: поодинці і навіть парами. Причому танцюючі пліч-о-пліч мачо не викликали ніяких смішків або сороміцьких жартів. Адже вони були просто партнерами по танцю, не більше. А об'єднувалися тому, що партнерки - як правило, жінки неважкого поведінки - були у великому дефіциті. Поки танцюристи відточували свою майстерність, стежила за ними дама вибирала кращого і потім танцювала з ним. На танцмайданчиках часто спалахували сварки і бійки, справа доходила навіть до смертовбивства.
• Найпопулярнішим в Греції танцем є сіртакі. Але мало хто знає, що він був придуманий тільки в 1964 році, під час зйомок фільму «Грек Зорба». А придумав його американський актор Ентоні Куїн.
• Вірменський народний танець кочарі включено до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Він цікавий тим, що виконувати його можуть усі, незалежно від статі, статусу та соціального стану, хоча спочатку кочарі вважався чоловічим танцем.
• У Італії існує танець тарантела. Він зародився в місцевості, де багато тарантулів, і колись люди вірили, що подібні рухи здатні врятувати укушену людини від отрути. Укушеним належало станцювати тарантелу.
• Аргентинці і уругвайці досі сперечаються, хто з них подарував світові танго, один з найпопулярніших танців на світлі. І вже точно найбільш пристрасний.
• Танець полька зародився не в Польщі, а в Чехії. Зате саме в Польщі з'явився полонез, дуже урочистий танець. Він, до речі, став першим танцем, що проникли з Європи в Київську Русь, і став при цьому дуже популярним.

Хореографія у кінематографі

Хореографія є важливою частиною кінематографічного мистецтва. Виражений хореографічний бум в ХХ віці і домінуюча роль кіно у видах мистецтва викликає інтерес до вивчення художніх гібридів, зокрема - екранних творів з танцювальними елементами. Проблема взаємодії хореографії з екранним мистецтвом є однією з ключових в просторі сучасної художньої культури. Синтез хореографії і кіномистецтва дозволяє звертатися до самих різних музичних і літературних творів, а мистецтво хореографії стає більш простим та зрозумілим для глядача. Режисер може використати танець і для фіксації якої-небудь ситуації або обмежитися певною кількістю хореографічних номерів.

Винахідливість балетмейстерів, операторів, режисерів, виконавців може знайти найцікавіше застосування в кіно, якщо не експлуатувати його можливості ради ефектів як таких, а враховувати і розвивати в кіномистецтві різноманітні можливості хореографії. А досягнуті вершини на цьому шляху бкдуть закарбовані як на плівці і стануть скарбами як балетного, так і кіномистецтва.

В додаток, кілька цікавих фільмів про танці:

1. "Крок вперед" 2. "Брудні танці" 3. "Чорний лебідь" 4. "Піна: Танець пристрасті у 3D" 5. "Лак для волосся" 6. "Румба" 7. "Поліна" 8. "Бал" 9. "Потанцюймо" 10. "Нурієв. Білий ворон"

Хореографія як інструмент соціальних змін

Хореографія давно стала не лише мистецтвом для вираження естетичних ідей, але й потужним інструментом соціальних змін. Через танець люди можуть висловлювати важливі соціальні проблеми, звертати увагу на нерівність, дискримінацію та боротьбу за права. Наприклад, у XX столітті хореографи, такі як Марта Грем та Алвін Ейлі, використовували свої постановки для обговорення питань жіночих прав, расової нерівності та свободи самовираження.

Танцювальні колективи часто беруть участь у благодійних заходах, танцювальних марафонах і акціях на підтримку соціально важливих проектів. Сучасні хореографічні постановки часто звертаються до тем екології, соціальної справедливості, еміграції та прав людини. Танцювальні флешмоби та соціальні ініціативи, в яких задіяні як професійні танцівники, так і аматори, привертають увагу широкої аудиторії до важливих суспільних питань.

Таким чином, хореографія стає засобом не лише для естетичного задоволення, але й для соціальної дії, допомагаючи формувати свідомість людей і змінювати світ навколо.

Хореографія у мистецтві

Зараз стало дуже популярне малювання картин тілом.Коли художник бере велике полотно,обливає себе фарбами і починає танцювати під музику,тим самим відтворювати шедевр на полотні.Цікаво за цим спостерігати та продивлятися такі картини.

Цитати про хореографію

• Я повірив би тільки в те божество, яке вміло б танцювати. Фрідріх Вільгельм Ніцше
• Танцюристи – атлети Бога. Альберт Ейнштейн
• Хто цікавиться танцями, тому нічого не варто закохатися. Джейн Остін
• В танцях, як і в усьому, що роблять люди, ніколи не може бути межі досконалості. Завжди все можна зробити ще краще. Головне – прагне до мети і щоб було бажання вчитися. Тому що, коли людина говорить, що все вміє – він як фахівець і творча особистість практично перестає існувати.
• Ми повинні вважати втраченим кожний день, в який ми не танцювали хоча б раз. Фрідріх Ніцше
• Танець – це спосіб досягти краси, володіти кожним м’язом і направляти його на щастя. Моріс Бежар
• Сенс життя не в тому, щоб чекати, коли закінчиться гроза, а в тому, щоб вчитися танцювати під дощем. Вівіан Грін
• Якщо б ти мав змогу пояснити щось словами, не було би сенсу в тому, щоб станцювати це. Айседора Дункан

ЯК ТАНЦІ ДОПОМАГАЮТЬ ПЕРЕЖИТИ СТРЕС

Не важливо, танцюєш ти у своїй вітальні чи у балетному класі. Важливо, що танці можуть допомогти тобі позбутися стресу й підняти настрій. Доведено експертами! Танець з’явився на світ разом з людиною. Ці рухи в такт ритму серця допомагають нам виражати емоції та розповідати про свої почуття. Секс і пристрасть у самбі та тверку, ніжність у румбі, грайливість та драйв у джайві, пристрасть у пасадоблі, вихваляння у брейкдансі, войовничість у гопаку та навіть цілі історії народу у фламенко – танець може все. Він допоможе тобі надбати гарну фізичну форму, навчить краще відчувати тіло та простір навколо й обов’язково підніме настрій. А ще ти можеш танцювати будь-де та будь-коли, й тобі не обов’язково потрібен партнер. Окрім рухів і музики, танці пропонують багато переваг для психічного здоров’я та роботи мозку, тож сьогодні звернемо увагу саме на це.

ТАНЦІ ЯК ПРОФІЛАКТИКА ХВОРОБИ ПАРКІНСОНА ТА ДЕМЕНЦІЇ

Танець допомагає людям з хворобою Паркінсона. Хвороба Паркінсона належить до групи станів, які називаються розладами рухової системи, які розвиваються, коли клітини мозку, які виробляють дофамін, втрачаються. Хімічна речовина дофамін – важливий компонент системи мозку для контролю рухів і координації. Відповідно до прогресування хвороби Паркінсона все більше цих клітин відмирає, різко зменшується кількість дофаміну, який доступний мозку. Танець можна вважати формою ритмічної слухової стимуляції (RAS). У цій техніці пацієнтам показують серію фіксованих ритмів і просять рухатися в такт. Після такої терапії ці люди краще контролюють своє тіло, особливо тремор у руках, а це значно полегшує їм життя. Вивчення нових речей, наприклад, різних рухів і стилів танцю, покращує здатність твого мозку запам’ятовувати такі деталі. Це допомагає запобігти деменції. Особливо це стосується танців у групі або з партнером. Одне дослідження показало, що з 11 різних видів фізичних вправ (включно з танцями, плаванням, гольфом, їздою на велосипеді, тенісом та іншими) танці були єдиними, які асоціювалися з меншим ризиком деменції.

Вступникам

Інформацію для вступників Ви можете переглянути за наступними посиланнями:

http://kubg.edu.ua/informatsiya/vstupnikam/napryami-pidgotovki/bakalavr.html

http://kubg.edu.ua/informatsiya/vstupnikam/napryami-pidgotovki/spetsialist.html

http://kubg.edu.ua/informatsiya/vstupnikam/napryami-pidgotovki/magistr.html

Див. також

http://ukrainka.org.ua/node/3299

https://uk.wikipedia.org/wiki/Категорія:Українські_хореографи

Джерела

https://sites.google.com/site/moamajbutnaprofesi/home/istoria-viniknenna-horeografiie

http://ua-referat.com/Хореографія_як_вид_мистецтва