Хмурий

Хмурий, -а, -е = Хмурний. Обличчя збіліле хмуре. МВ. (О. 1862. І. 88). І пішов до неї плачучи хмурий та невеселий. Рудч. Ск. II. 118.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ХМУ́РИЙ, а, е.

1. Те саме, що похмурий 1. Стояла рання весняна пора надворі. День дощовий, хмурий... (Панас Мирний, I, 1949, 156); Хмура осінь насував... (Іван Манжура, Тв., 1955, 130); У осінню хмуру пору Хитрий жук зашивсь під кору (Михайло Стельмах, Колосок.., 1959, 60); Так женуть лихі катюги З гурту братнього мене В хмурий край снігів та хуги, В підземелля кам'яне (Павло Грабовський, I, 1959, 293); Небо спохмурніло, і слідом за ним хмурою стала ріка (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 381); Хтось співав коло хмурого бору (Михайло Стельмах, Добрий ранок, 1941, 26); О вечори в землянці хмурій, пісні і сльози за вікном!.. (Володимир Сосюра, I, 1957, 348); Зала в палаці пана Дубровського.. Товсті мури, дужна стеля, глибокі лучкові вікна, важкі меблі, пишна, але хмура розкіш (Іван Кочерга, I, 1956, 117); Недогарок жовто-зеленої лойової свічки, управлений в пляшку, ледве-ледве тлів і давав якийсь хмурий світ (Панас Мирний, I, 1954, 293).

2. Те саме, що похмурий 2. — Утомивсь, — каже [Данило], — хочу одпочити... — Та хмурий, невеселий такий (Марко Вовчок, I, 1955, 98); Сновигає [Чіпка] іноді по двору від хати до воріт, від воріт до хати, хмурий, насуплений... (Панас Мирний, I, 1949, 403); Батько хмурий мовчки зняв пасок із себе і вперше відшмагав Артема (Андрій Головко, II, 1957, 216); — Не знати, чи буде у Анни Марина Лукіянова?.. — Хто найдовше за нею ходив, той найліпше буде знати, — промовив нарешті хмурий парубок (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 165); — Славний хлопчина, — похвалив Свирид Яковлевич. — Тільки такий самий мовчазний, хмурий, як і ти (Михайло Стельмах, II, 1962, 178); Наталя почервоніла, опустила очі, щоб не бачити хмурого обличчя Остапчука (Семен Журахович, Опов., 1956, 48); Матюха з-під хмурих брів глянув на Якова і п'яний підвівся з стільця (Андрій Головко, II, 1957, 64); З палацу супроводжуваний сотнями цікавих, споважнілих і хмурих очей вийшов Аркадій Валеріанович (Михайло Стельмах, I, 1962, 627); В хмурих думах він підходить до просторого подвір'я Омеляна Щмалія, огородженого дощаним.. парканом (Михайло Стельмах, I, 1962, 111).

3. перен. Те саме, що похмурий 3. Вони [хвилі] гомоніли все тихше і тихше, і з їх гомону виникала пісня, безнадійна і хмура, як туманна ніч на морі (Леся Українка, III, 1952, 590).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 98.

Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка

Хмурий - Хмурний - Хмуритися

Хмурний, -а, -е. 1) Пасмурный. Хмурний день сьогодні. Черниг. г. 2) Мрачный, угрюмый, грустный. Чого ж ти, мила, такая і вдень, і вночі хмурная? Чуб. V. 690. Чого хмурні очка смутні? Грин. ІІІ. 163. Хмурний віл чогось уже днів зо три ходе. Черк. у. Ум. хмурне́нький, хмурне́сенький. Грин. ІІІ. 97.

Хмуритися, -рюся, -ришся, гл. Хмуриться, дѣлаться мрачнымъ, сердитымъ, недовольнымъ. Не хмурься та послухай, та роби так, як я тобі скажу. Шевч. 300.

Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 4, ст. 406.

УКРЛІТ.ORG_Cловник

ХМУ́РИТИСЯ, рюся, ришся, недок.

1. Насуплювати брови, морщити чоло, обличчя, виражаючи зажуреність, незадоволення, задуму і т. ін. Михайлина неза-доволено хмурилась, але Наталя добре бачила — мати на неї не сердиться (Збан., Між.. людьми, 1955, 198); Митько не дуже зажурений, але роблено хмуриться (Головко, І, 1957, 364); Олег все глибше замикався в собі, наче його мучила якась таємна гризота. Він весь час хмурився і здебільшого німував (Голов., Тополя.., 1965, 140); *Образно. Місяць дивиться на дівчину і не то хмуриться, не то посміхається їй (Стельмах, І, 1962, 541); Хмуриться небо обличчям кошлатим, Сонячний усміх згубивши між хмар (Брат., Грудка.., 1962, 43); // Ставати похмурим (про брови, чоло, обличчя). Ксеня біжить під захист батька, якому теж дістається від матері: — А ти й радий потурати їй! — хмуряться низький лоб і чорні крильчасті брови.— І що тільки з вас обох буде́ (Стельмах, І, 1962, 379); Чоло її час від часу хмуриться в задумі, а вуста щось мимоволі шепочуть… (Гончар, Тронка, 1963, 213); // на кого. Виявляти незадоволення ким-небудь, сердитися на когось. Вже бачу, як ти хмуришся там здалека на мене (Л. Укр., V, 1956, 339); Вони [чоловіки] хоч і сваряться, так за діло, і не уміють хмуритися один на одного цілими місяцями, як жінки (Тют., Вир, 1964, 108).

2. тільки 3 ос. Те саме, що хма́ритися 1. Хмуриться небо, збивається знов волога (Горд., II, 1959, 322); // безос. Не все ж і хмуриться,— колись виясниться (Укр.. присл.., 1963, 156).

3. тільки 3 ос. Темніти, тьмяніти в негоду або в присмерках (про місцевість, предмети і т. ін.). Тьмяно в халупці. Цідять морок маленькі вікна, хмуряться вогкі кутки, гнітить низька стеля (Коцюб., II, 1955, 32); Навколо хмурилася тайга. Вітер стих, і лісові велетні, здавалося, відпочивали після боротьби з крилатим супротивником (Донч., II, 1956, 39).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 98.

Іноземні словники

Словари и энциклопедии на Академике

Хму́рий

прикметник

Орфографічний словник української мови. 2005.

Похмурий 1) (про погоду, пору року, частину доби, небо — із хмарами, дощем, мрякою; про предмети — оповитий темрявою, імлою), хмурий, хмарний, хмурний, спохмурнілий, похмурнілий, нахмурений, насуплений, понурий; хмуристий (трохи хмурий); безрадісний, невеселий, непривітний, невідрадний, важкий (який своїм виглядом, забарвленням тощо створює сумний настрій) — Пор. непогожий 2) (у поганому настрої; узагалі схильний до невеселого, сумного настрою; про обличчя, брови, лоб — який виражає такий настрій), хмурий, хмурний, понурий, понурений, хмарний, нахмурений, нахмарений, захмарений, насуплений, посуплений, нахнюплений, похмурений, вовкуватий, надутий, насурмлений, набурмосений

Словник синонімів української мови. 2014.

Ілюстрації

Цікаві факти

Матеріал з Вікіпедії

Походить від прикметника похмурий, далі від форми, спорідненої рос. хмирю «похмурий чоловік», укр., біл. Похмурий, чеськ. chmoura «хмара», словацькою. chmúra, польск. chmura, ст.-калюж. khmura, н.-калюж. chmura. Також родинно Смуров «темний», похмурий; х-, мабуть, є вираженням негативного експресії; пор. також на ш: нашмуріть «насунути, низько пов'язати на лоб (хустку)», чеськ. šmouřiti SЕ «хмурніти, робитися кислим».