Хитати

Хитати, -таю, -єш, гл. Шатать, качать. Ой у полю билина, вітер нею хитає. Чуб. V. 74. Сиділа на лаві, хитаючи в обіймах недужу свою дитинку. МВ. II. 178. Хитати головою. Ой тихо, тихо Дунай воду хитає. Грин. ІІІ. 494.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

ХИТАТИ, аю, аєш, недок., ХИТНУТИ, ну, неш, док.

1. перех. і без додатка. Надавати чому-небудь коливального руху з боку на бік, вперед і назад, згори вниз; колихати, гойдати. Віє вітер, повіває, Кораблі хитає (Степан Руданський, Тв., 1959, 100); В очах Перед нею хатина похилая стала. Ні огню в їй, ні світла. І буря хитала Двері (Леся Українка, IV, 1954, 264); Дерева в саду хитає вітер (Володимир Сосюра, II, 1958, 7); Хвиля хитає комиші, вішає на кореневища верболозів лиштви білої піни (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 126); Марія, перед тим як стрибнути в човник, хитнула утлу посудинку носком черевика (Юрій Смолич, Ми разом.., 1950, 19);

// безос. Хитало досить нашого човна, але ми всі того не боялись і ніхто не був хворий (Леся Українка, V, 1956, 402); Пароплав раптом так хитнуло, що графин не встояв на столику і брязнув на підлогу (Олесь Донченко, III, 1956, 215);

// Ритмічно погойдувати кого-, що-небудь. Аж ось почали у город четвернею ридвани в'їжджати; ..неугавно клекотіли насади, злегка хитаючи ридвани, наче тую колиску (Панас Мирний, III, 1954, 256); Крок Орла мене хитає в кавалерійському сідлі так ніжно й лагідно (Володимир Сосюра, II, 1958, 407);

// безос. Вам здається, що ви їдете, що вас хитає (Панас Мирний, IV, 1955, 323);

// Колихати, гойдати кого-небудь, заспокоюючи, присипляючи. Круг себе сумно озирнулась [Марія], На руки козеня взяла І веселенькая пішла На хутір бондарів убогий. А йдучи, козеня, небога, Ніби дитину, на руках Хитала, бавила, гойдала (Тарас Шевченко, II, 1963, 357); Тільки мені наче сниться, що хитав мене хтось у колисці і співав надо мною тихесенько (Марко Вовчок, I, 1955, 3); Пришле, було, [батько] сусідку, щоб я несла онучка. Так було втішається! Було хитаючи аж засапається (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 284); Семенко хитав дитину, але співати не вмів (Василь Стефаник, I, 1949, 144).

2. неперех., чим. Коливати, здійснювати коливальні рухи чим-небудь. Кіт неохоче підводить сонну голову і ліниво хитає куценьким хвостом (Натан Рибак, Що сталося.., 1947, 95); * Образно. Крикнула беззвучно навздогін [вітрові] покинена смерічка, хитнула верхів'ям, простягає віття, вернути хоче (Гнат Хоткевич, II, 1966, 307); Гіллям хитнув дубовий гай (Максим Рильський, Поеми, 1957, 23);

// Примушувати що-небудь коливатися. — Ой у полі билина, вітер нею хитає (Павло Чубинський, V, 1874, 74).

♦ Хитати (хитнути) головою (головами): а) рухом голови виражати яке-небудь ставлення до слів чи поведінки кого-небудь (заперечення, схвалення, осуд тощо). Маруся лиш хитала заперечливо головою (Гнат Хоткевич, II, 1966, 170); Жінки божкали, хитали головами журно й тішили стару Карпенчиху, Чумачиху та Півнівських жінок (Андрій Головко, II, 1957, 158); Петросов співчутливо хитає головою (Олесь Донченко, II, 1956, 78); [Хведір:] Іван! Душа міру знає? (Дивиться на Івана. Той хитнув головою) (Панас Мирний, V, 1955, 227); — Тимофій — правдивий чоловік! — залунало навколо, і навіть Марійка Бондар, яка на мить виглянула з коридора, схвально хитнула головою (Михайло Стельмах, II, 1962, 21); б) (тільки док.) рухом, кивком голови привітатися з ким-небудь. На Саїдів поклін хитнула [дочка Синявіна] головою (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 61); Він привітно хитнув головою, вітаючись з придворними (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 171); в) (перев. док., на що і без додатка) рухом голови подати якийсь знак кому-небудь або вказати на кого-, що-небудь. — Так оце той посланець! — сказав він, хитнувши головою на Христю (Панас Мирний, III, 1954, 180); — Знаєш тата? Де він? — Усміхнулась. Руки гостинцями зайняті, головою хитнула на стіну, на фотографію (Андрій Головко, II, 1957, 499); Левко хитнув батькові головою і першим повільно підійшов до жердки за свиткою, думаючи, як то йому доведеться говорити з Стадницьким (Михайло Стельмах, I, 1962, 97); г) (на кого) вказуючи на кого-небудь, засуджувати його поведінку, вчинки. Люди вже стали хитати на його головою... (Марко Вовчок, I, 1955, 220); До того і дехто з знайомих хитає на мене головою, — чому нічого не подаю до «Київської Старини»? (Панас Мирний, V, 1955, 405).

3. перех. Рухаючи що-небудь, робити його нестійким, хистким; розхитувати. Лаврін скочив у сіни і почав хитать драбину (Нечуй-Левицький, II, 1956, 360); На ній [продухвині] стоїть бовдур дерев'яний. Попробував його хитнути — де там! (Гнат Хоткевич, I, 1966, 117);

// Змушувати труситись, двигтіти що-небудь. До Хортиці води кипіли, І скелі хитали вони, Каміння несли, мов пір'їну, Гривасті, страшні буруни (Микола Нагнибіда, Пісня.., 1949, 119); Й хлопці веселі, завзяті Землю хитнуть гопаком (Микола Гірник, Друзі.., 1953, 30);

// безос. Рвонуло за бугром, хитнуло землю, обдало теплом... (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 198);

// Різко коливати повітря (про сильний шум чи удар). Коли сонце стало високо, вдарив із дзвіниці дзвін; хитнув повітря і ножем пройшов в серце (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 178);

// безос. Розітнувся десь вибух страшний... І хитнуло повітря... Летить грузовик... (Володимир Сосюра, II, 1958, 305);

// Позбавляти кого-небудь рівноваги, кидати з боку на бік (про втому, хворобу тощо). Гірка образа давила її за душу, кусала за серце, кров била в голову, їй здавалося, що земля крутилася під нею і її хитала (Панас Мирний, IV, 1955, 125); Трясила втома вже хитає, не може підвести й руки... На зброї сонце дико грає, і дико цокають клинки... (Володимир Сосюра, I, 1957, 365).

4. тільки недок., перех., перен. Робити що-небудь неміцним; підривати, розхитувати. Почав Гурамішвілі, ставши серед хати, да словами ж Руставелі світ старий хитати (Павло Тичина, I, 1957, 212); Хто може скласти ціну маленькій листівці, яка хитає царський трон? (Михайло Стельмах, I, 1962, 618).

♦ Хитати репутацію — підривати чийсь авторитет. Треба, щоб це було недозволенною річчю — хитати репутації тих, чиєю творчістю ми хочемо збагатити нашу духовну скарбницю (Олексій Кундзіч, Діези.., 1956, 46).

Ілюстрації

Джерела та література

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 62. http://sum.in.ua/p/11/62/1