Утіха

Утіха, -хи, ж. Утѣха, удовольствіе, забава. Сопілка вівчареві втіха. Ном. № 10467. Утіхи на годину, а біди до смерти. Ном. № 8787. Жили одним життям, тішилися однією втіхою, сумували одним сумом. Мир. ХРВ. 90. Ум. Утішка, утіхонька. Шейк. Утішенька. Чуб. V. 131. Як вирву Я для утішки чотирі орішки. Мил. 70. Тобі, бач, усе смішки та втішки. МВ. (О. 1862. І. 72).

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках УТІ́ХА (ВТІ?ХА), и, жін.

1. Почуття радості, задоволення, викликане ким-, чим-небудь. У очах втіха заясніла; Усмішка грає гордовита (Леся Українка, I, 1951, 338); Настя глянула на Гната чистими, щасливими очима, і в них побачив він утіху та вдячність... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 54); Чи дійду до мети з потом я на чолі І сльозами утіхи умиюсь? (Максим Рильський, I, 1956, 21); Миронич з утіхою стежив, як оживав хлопець, рум'яніло зажовкле лице, блискотіли очі (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 117).

На втіху — викликаючи почуття радості, задоволення. От і виросла їм на втіху. Та що ж то за дівка була! (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 25); Ти [ліс] рости на втіху людям, Отіняй кохання чисте, Бережи нам світлі ріки, Що полям несуть вологу, Що запліднюють сади (Максим Рильський, III, 1961, 155); Собі на втіху — для свого задоволення. Трьох синів годує мати Ще й дочку собі на втіху (Павло Грабовський, I, 1959, 267); Ціле літо робили люди на своїх клаптях, порпались у землі, пхали за плугом і сіяли, і раптом прийшов чужинець і запалив це собі на втіху... (Дмитро Бедзик, Студені Води, 1959, 24).

2. Той (те), хто (що) викликає в комусь таке почуття. — Одна моя втіха, одно моє щастя, коли ти мене будеш хоч трошечки любити! (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 45); Батько хоч і журився, що синів нема.., а все ж тільки й утіхи було в його, що вона [дочка] (Борис Грінченко, I, 1963, 314); Невже йому одна утіха: стоять зі склом *коло горна, і вже не сниться річка тиха, земля не сниться ворона? (Микола Рудь, Дон. зорі, 1958, 7).

3. Забава, розвага. Не ярмарку тебе [кобзарю] гучному зрозуміти Серед своїх тривог або пустих утіх (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 366); Після обіду мама раптом оголосила, що до міста приїхав звіринець з мавпами, леопардами і ведмедями і вона вирішила зробити дітям утіху і повести їх туди (Юрій Смолич, II, 1958, 102); Народу мені написано: Не цуратися утіх (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 296); — Так і хочеться піти під ці верби, заспівати з парубками якоїсь тихої, задуманої пісні.. — Невже, вас, отче, на таку гріховну втіху спокушає біс? (Михайло Стельмах, I, 1962, 250); // Радість, насолода. — Прийде час, коли ця жінка буде відчувати себе дівчиною, звичність і знання любовних утіх залишаться в ній, як згадка про давно читану, недозволену книгу (Юрій Яновський, II, 1958, 51).

4. Те, що заспокоює кого-небудь, полегшує горе, сум, неспокій, хвилювання і т. ін. У пісні чоловік знайшов Утіху від нудьги лихої (Володимир Самійленко, I, 1958, 68); У горі тяжкому Хто б тобі втіху подав? І я, коли б ти потонула, Я б за тобою пішов, потонув у неситому морі (Микола Зеров, Вибр., 1966, 310).

5. рідко. Те саме, що утішання. Чуючи, як важко Чіпка зітхає, а не озивається, Галя знову почала плакати. Замість утіхи, Чіпка похвалився їй своїм горем та трохи сам не заплакав (Панас Мирний, I, 1949, 396); Зітхання і сльози перемішуються з словами утіхи і надії (Михайло Стельмах, I, 1962, 30).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 513.

Ілюстрації