Умерти

Умерти. См. Умірати.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

УМИРАТИ (ВМИРАТИ), аю, аєш, недок., УМЕРТИ (ВМЕРТИ), умру, умреш, док.

1. Переставати жити, існувати; протилежне жити. Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій (Тарас Шевченко, I, 1963, 354); Він не хоче вмирати. Він хоче жити (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 367); Глянув [дід] ще раз на всіх, склав руки на грудях і, проказавши з усмішкою: — Ну, прощайте, вмираю, — тихенько ліг і вмер (Олександр Довженко, I, 1958, 67); // за кого—що. Гинути, захищаючи, відстоюючи кого-, що-небудь. — Паллант мій ваш єсть Атаман. За його бийтесь, умирайте, Енеєвих врагів карайте, Еней мій сват, — а ваш Гетьман (Іван Котляревський, І, 1952, 210); Ніколи більш його я не почую! Під Ленінградом у могилі чесній Лежить мій друг, що вмер за Ленінград (Максим Рильський, II, 1960, 325); Вона умерла, як жила, за Батьківщину (Володимир Сосюра, II, 1958, 276). ♦ Умерти не своєю смертю див. свій; Умерти своєю смертю див. свій; Умерти смертю хоробрих див. смерть; Умирати від страху див. страх; Умирати (умерти) на пласі див. плаха; Хоч умри — те саме, що Хоч убий (див. убивати). Треба було її заспокоїти, але прокляті слова! Завжди.. юрбою товпляться на кінчику язика, А тут — хоч умри! (Семен Журахович, Нам тоді.., 1968, 96).

2. перен. Проходити, закінчуватися; безслідно зникати, пропадати. Умирає зажурене літо. Так прозоро... покора і тиш... (Володимир Сосюра, I, 1957, 226); Бідолашна! Вона забувала, що силою не вернеш почування, коли вже воно вмерло (Борис Грінченко, I, 1963, 398); Поет не боїться від ворога смерті, Бо вільная пісня не може умерти (Леся Українка, I, 1951, 111).

3. тільки недок., за ким — чим, перен., розм. Дуже кохати кого-небудь, любити щось. Так, як він за Настусею, так за ним умирала сусідка Маруся (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 449); Хлопець був у селі — Коломийченко, всяк його знав: як ударить «Катюшу», — вмирають дівчата за ним! (Сава Голованівський, Поезії, 1955, 114).

4. у сполуч. з прийм. від, з (зо) та ім. сміх, страх, нудьга і т. ін., перен. Зазнавати того, пройматися тим (великою мірою), що виражає іменник. Вмирала [Гапка] зо сміху. Вона завсіди зазирала крізь дірочку від ключа до тої вузенької кімнати, де пересиджував Славко з Бронею,.. чула найсердечнішу розмову й сміялася до загину (Лесь Мартович, Тв., 1954, 454); Саме тоді була [Уляна] на полі й вмирала від страху, чи не пересічуть австрійці кулеметом її і дядька Семена (Михайло Стельмах, II, 1962, 214); — Оце недавно була я в гостях в однієї знайомої.. Я трохи не вмерла з нудьги! (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 26); — Оце таке село? Я тут умру від нудьги (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 211).

"Словопедія"

УМИРАТИ конати, кінчатися, ПОМИРАТИ, ур. відходити <у засвіти>, о. прясти на тонку, лягати в землю <яму, могилу>, сходити в могилу, іти в сиру землю <на той світ>, лишати <покидати, з. опускати> світ, розлучатися <прощатися> із світом <з життям>; (в ліжку) приймати смерть; (за ким) П. пропадати, умлівати, душі не чути; (зо сміху) падати, лягати; п! УМЕРТИ; п-к -АЮЧИЙ, що вмирає, змушений вмирати, приречений вмерти, майже мрець, (хворий) агонійний, з. присмертний, смертенний, о. в обіймах смерти, на Божій дорозі <постелі>, на відході у вічність <засвіти>.

УКРЛІТ.ORG_Cловник

УМИРА́ТИ (ВМИРА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УМЕ́РТИ (ВМЕ́РТИ), умру́, умре́ш, док.

1. Переставати жити, існувати; протилежне жити. Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій (Шевч., І, 1963, 354); Він не хоче вмирати. Він хоче жити (Коцюб., І, 1955, 367); Глянув [дід] ще раз на всіх, склав руки на грудях і, проказавши з усмішкою: — Ну, прощайте, вмираю, — тихенько ліг і вмер (Довж., І, 1958, 67); // за кого — що. Гинути, захищаючи, відстоюючи кого-, що-небудь. — Паллант мій ваш єсть Атаман. За його бийтесь, умирайте, Енеєвих врагів карайте, Еней мій сват, — а ваш Гетьман (Котл., І, 1952, 210); Ніколи більш його я не почую! Під Ленінградом у могилі чесній Лежить мій друг, що вмер за Ленінград (Рильський, II, 1960, 325); Вона умерла, як жила, за Батьківщину (Сос., II, 1958, 276).

◊ Уме́рти не своє́ю сме́ртю див. свій; Уме́рти своє́ю сме́ртю див. свій; Уме́рти сме́ртю хоро́брих див. смерть; Умира́ти від стра́ху див. страх; Умира́ти (уме́рти) на пла́сі див. пла́ха; Хоч умри́ — те саме, що Хоч уби́й (див. убива́ти). Треба було її заспокоїти, але прокляті слова! Завжди.. юрбою товпляться на кінчику язика. А тут — хоч умри! (Жур., Нам тоді.., 1968, 96).

2. перен. Проходити, закінчуватися; безслідно зникати, пропадати. Умирає зажурене літо. Так прозоро… покора і тиш… (Сос., І, 1957, 226); Бідолашна! Вона забувала, що силою не вернеш почування, коли вже воно вмерло (Гр., І, 1963, 398); Поет не боїться від ворога смерті, Бо вільная пісня не може умерти (Л. Укр., І, 1951,111).

3. тільки недок., за ким — чим, перен., розм. Дуже кохати кого-небудь, любити щось. Так, як він за Настусею, так за ним умирала сусідка Маруся (Барв., Опов.., 1902, 449); Хлопець був у селі — Коломийченко, всяк його знав: як ударить «Катюшу», — вмирають дівчата за ним! (Голов., Поезії, 1955, 114).

4. у сполуч. з прийм. від, з (зо) та ім. сміх, страх, нудьга і т. ін., перен. Зазнавати того, пройматися тим (великою мірою), що виражає іменник. Вмирала [Гапка] зо сміху. Вона завсіди зазирала крізь дірочку від ключа до тої вузенької кімнати, де пересиджував Славко з Бронею,.. чула найсердечнішу розмову й сміялася до загину (Март., Тв., 1954, 454); Саме тоді була [Уляна] на полі й вмирала від страху, чи не пересічуть австрійці кулеметом її і дядька Семена (Стельмах, II, 1962, 214); — Оце недавно була я в гостях в однієї знайомої.. Я трохи не вмерла з нудьги! (Н.-Лев., VI, 1966, 26); — Оце таке село? Я тут умру від нудьги (Тют., Вир, 1964, 211).

Іноземні словники

українська-англійська Словник

Переклад на англійську: die (to stop living)

ЯНДЕКС словари

Глагол умирать, умереть; (только о людях) кончаться, кончиться, скончаться, (только соверш.) опочить, преставиться, сойти в могилу, отойти в вечность (только несоверш. — за кем, за чем) перен. умирать

Ілюстрації