Удавання
Удава́ння, -ня, с. Притворство. Дія за значенням удавати 1—3. Він знав, що той екстаз, та привітність, та жвавість були в його [о. Артемія] більше виявом жвавості вроди [вдачі], а може й зумисного вдавання, ніж щирого привіту (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 64); Він був добрий ученик [учень] і добрий товариш, загально люблений задля свойого доброго гумору, дару удавання різних голосів (Іван Франко, IV, 1950, 273).
Зміст
Сучасні словники
УДАВАННЯ 1 (ВДАВАННЯ), я, сер. Дія за значенням удавати 1—3. Він знав, що той екстаз, та привітність, та жвавість були в його [о. Артемія] більше виявом жвавості вроди [вдачі], а може й зумисного вдавання, ніж щирого привіту (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 64); Він був добрий ученик [учень] і добрий товариш, загально люблений задля свойого доброго гумору, дару удавання різних голосів (Іван Франко, IV, 1950, 273).
УДАВАТИ (ВДАВАТИ), удаю, удаєш, недок., УДАТИ (ВДАТИ), удам, удаси, док., перех.
1. кого, якого. Поводитися, триматися як хто-небудь, надавати собі якогось вигляду з певною метою. І не втікав я, і, як вона [жінка] кликала, не вдавав глухого, а побрався собі спокійненько (Марко Вовчок, VI, 1956, 261); — Знаю я вас, як захворіли! Удаєте тілько з себе хворого, — каже Пищимуха, ледве просуваючись у двері (Панас Мирний, IV, 1955, 361); Вони оба: і Володко і Гринько, якби могли, то втопили б мене в ложці води. Я їх так само! Але поки що вдаємо приятелів (Лесь Мартович, Тв., 1954, 212); Я не впирався, але, йдучи, почав удавати престарезного діда, який гнувся до землі, і робив це так смішно, що мої глядачі, дивлячись мені вслід, голосно реготали (Леонід Смілянський, Сашко, 1957, 39); В ресторані [лікар з дружиною] замовляли пиво, морозиво, якусь воду, аби тільки сидіти тут у прохолоді й чекати вечора, що от-от надходив. Обоє вдають щасливих і безтурботних (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 14); Сама вона удала з себе дуже здивовану (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 33);
ким, рідко. Надавати кому-небудь певного вигляду, образу, робити подібним до когось. Недоліток зовсім іще був Ігнат удовиченко, тілько що батьківський зріст і хода, і якась повага в очах, бо сказано — господар на своїй батьківщині, — от його що ніби дорослим паробком удавало (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 272). ♦ Дурня (дурника) вдавати — те саме, що Дурня валяти (клеїти, строїти і т. ін.) (див. дурень). — Ну, досить дурня вдавати! — сказав Яків суворо. — Коли вносите гроші? (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 360); — Слухайте, Перожек, — Філіпчук почуває, що йому самому починає в пульсах бити. — Ви нарешті перестанете вдавати дурника? (Ірина Вільде, III, 1968, 283).
2. із спол. що, ніби і т. ін.; рідко без додатка. Робити вигляд, прикидатися (звичайно в якійсь дії). Упала [Одарка], а вони регочуться. — Удає, — кажуть, — у дає! (Марко Вовчок, I, 1955, 45); Так смішно почав удавати, ніби й він плаче, що вона мусила засміятись, а далі й зовсім розвеселилась (Леся Українка, V, 1956, 403); Лежала [Гаїнка], зціпивши зуби, і мовчала. Удавала, немов спить (Борис Грінченко, II, 1963, 398); [Герасим:] А щоб було тобі зручніше поводиться, то ти удаси, ніби приїхав на завод купувать свинку і кнурця… (Карпенко-Карий, I, 1960, 383); Гуро удав, що він дуже незадоволений з такої пропозиції (Володимир Владко, Аргон. Всесв., 1947, 65).
3. Наслідувати, копіювати (голос, рухи, міміку і т. ін.). — Іва!.. мо-ой! — гукали на Івана од хати, але він того не слухав, збирав малини, пукав з листочків, робив свистілку або пищав у травинку, намагаючись вдавати голоси птахів та всі ті звуки, що чув у лісі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 307); Безтурботно подививсь [Преображенський] у вікно, постукав об стіл пальцями, удаючи барабанну трель маршу, і встав з-за столу (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 271); Валерій так вправно й достеменно вдав манеру та інтонації Павла Григоровича, що всі мимохіть усміхнулись (Олександр Ільченко, Звич. хлопець, 1947, 93);
ображати, відтворювати. — Здається, ніякий маляр не вдав би такого любого рум'янцю на людськім тілі, як тут природа намалювала на щоках груші! (Нечуй-Левицький, I, 1956, 185); І щонайпишнішії дами з придворних Вдавали на сцені субреток моторних, Щоб слави і втіхи зажить (Леся Українка, I, 1951, 171); Кропивницький був перший кавалер на весь Бобринець, мав чудовий голос і смішив нас надзвичайно, коли розкудовчить було волосся, надме щоки й почне вдавати Шельменка (Саксаганський, Думки про театр, 1955, 29).
4. тільки док., розм. Добре зробити, змайструвати, виготовити і т. ін. що-небудь. «А сила йде, і спина гнеться, репаються руки, і гине хист... Уже б тепер не вдав різьби такої, хоч би хто й замовив, минулося...» (Леся Українка, I, 1951, 442); Три літа гуртом — З волами, з машинами й так, самотужки — Грабарювало старе й мале.. Зате ж озеро славне яке вдали! Води — як у морі! (Іван Вирган, В розповні літа, 1959, 193);
Майстерно виконати; утнути. Гарно вмів грати Олекса. І так якось по-особливому грав, що от багато вміють хлопців і собі на флоярі, а ніхто так не вдасть (Гнат Хоткевич, Довбуш, 1965, 318);
також з інфін., діал. Змогти, зуміти. — Та я собі зложу [скриньку], — говорю я, а сам аж тремчу, що не вдам (Іван Франко, II, 1950, 40); Чи вдасть любити так пана Славка панночка молода,.. що потребує ще сама проводу й опіки, то за це не можу ручити (Лесь Мартович, Тв., 1954, 447); — Вмієш хліб пекти? — Вмію, але... з питльованої муки; з разової не знаю, чи вдам. Давно не пекла, — відповіла несміливо Касандра (Ольга Кобилянська, III, 1956, 502); — То як кладеш у поруку ціле своє маєство [маєтність], — то який тобі сміх? То таки треба доброї голови, щоб удати, аби не зробити з усіх нас торбарів! (Антін Крушельницький, Буденний хліб.., 1960, 192).
Ілюстрації
|
|
|
|
