Уболівати

Уболіва́ти, -ва́ю, -єш, сов. в. уболіти, -лію, -єш, гл. Скорбѣть, сожалѣть. І серцем батьківським над людьми вболівав. К Дз. 173. |}

Сучасні словники

1. Гостро переживати у зв'язку з чим-небудь, глибоко сумувати за ким-, чим-небудь. Як і київський князь Святослав, він [автор «Слова о полку Ігоревім»] не співчуває згубному походові Ігоря і уболіває з приводу його поразки, яка тяжко відбилася на благополуччі Руської землі (Історія української літератури, I, 1954, 46); Уболівав за Миколою старий машиніст, коли був і не в дорозі, то однаково не спав ночами, дослухався до кожного кроку на вулиці, сивина все більше сріблила волосся на його голові (Семен Скляренко, Легенд. начдив, 1957, 22); «І чого б так уболівати?» — не раз запитував себе Митрофан. Адже відрізають у нього лише сім десятин (Михайло Стельмах, II, 1962, 95); Дома її мучили мовчазні погляди мами, яка, ні про що не розпитуючи, все розуміла, зітхала і вболівала (Семен Журахович, Даша, 1961, 20); Повертаючись назад [з цвинтаря], ішов [Левко] через усе село засмучений, навмисно не надіваючи кашкета, щоб бачили люди і казали: — Бач, як уболівав син за матір'ю (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 65); // без додатка. Виявляти співчуття кому-небудь. Під розпеченим дахом ридвана було душно, і пан Демид, уболіваючи, порозстібав на Роксолані все, що тільки зумів (Олександр Ільченко, Козацьк. роду.., 1958, 11); // чим. Пристрасно віддаватися чому-небудь, гостро відчувати, переживати щось. Силу ж хорошого, теплого принесла і Гордієві Галя.., раділа його маленьким радощам, безмір уболівала його боліннями (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 19); Її [Індію] без тебе [Тагора] важко уявить, як Україну нашу без Тараса. Ішов з народом змученим своїм, Уболівав його одвічним горем (Микола Шеремет, Інд. зошит, 1958, 42). 2. Піклуючись, дуже турбуватися, тривожитися за кого-, що-небудь. Людину, яка думає, уболіває за загальнонародну справу, не може не цікавити те, що будь-якою мірою стосується цієї самої загальної справи (Андрій Головко, II, 1957, 559); Він уболівав тепер за своїх, ковалівських [колгоспників], щоб не дати їм знову зійти з рівної дороги (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 266); На Січ ішли всі, хто дорожив свободою, хто уболівав за свій народ і не шкодував життя, захищаючи його добробут (Спиридон Добровольський, Очак. розмир, 1965, 20); В тилу, на переформуванні, на відпочинку він був добрим господарем, турботливим батьком. Уболівав, чи добре розміщені солдати, чи не час би попрати білизну (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 96); // Гостро переживати за успіхи в спортивних змаганнях. Гра [футбольна] принесла перший успіх команді, за яку вболівав Микола (Юрій Збанацький, Курил. о-ви, 1963, 259); Нині Микола прийшов подивитися на змагання і, напевне, привів всю свою бригаду, він зичить своїй помічниці повного успіху і на фініші вболіватиме саме за неї (Вадим Собко, Матв. затока, 1962, 15).

Уболівати душею (серцем) за кого — що, заст. над ким — чим — дуже непокоїтися, турбуватися, переживати за кого-, що-небудь. Уболіваючи душею за брата, думала Ольга про Твердохліба: а що як і йому якусь капость тіун зробить (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 35); Над долею бідних уболіває він [хлібороб] серцем, скарбам багатійським не заздрить (Микола Зеров, Вибр., 1966, 217).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 359.