Тупотіти

Тупоті́ти, -чу́, -ти́ш, гл. = Тупотати. Росердився мій миленький аж ногами тупотить. Нп.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Ілюстрації
3 Медіа
4 Див. також
5 Джерела та література
6 Зовнішні посилання

Сучасні словники

ТУПОТІТИ, очу, отиш і ТУПОТАТИ, очу, очеш, недок.

1. Часто й гучно стукати ногами, йдучи або біжучи, ходячи або бігаючи. Овечки мекекають; кози собі теж за ними, та тупотять, та бігають по загороді... (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 172); Біля школи людей уже зібралося чимало. Тупотіли на ґанку чобітьми, курили, гомоніли, сновигали в коридор, з коридору (Андрій Головко, II, 1957, 53); Барак сповнюється гамором — стрибають з ліжок жінки, тупотять дерев'яними колодками, біжать до виходу (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 180); // розм. Іти або бігти, часто й гучно стукаючи ногами об підлогу, землю. Хтось грюкнув хвірткою, хтось тупотить по приступках ґанку, і Віра пізнає Карпа (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 169); Настя неохоче виповзає з-під кожушка, вступає босоніж в материні чоботи і тупотить у сіни (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 9); Грізно тупоче по тракту кіннота (Олесь Гончар, II, 1959, 44).

2. Часто тупати, бити ногами (ногою) об підлогу, землю. Маруся плескала в долоні, як дитина, і тупотіла ногами, регочучи, тішачися й скачучи від радості (Гнат Хоткевич, II, 1966, 28); Перегуда довго тупотить ногами в сінях, обтрушує з валянок сніг (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 267); // Такою дією виражати нетерпіння, роздратування і т. ін. В залі тим часом ставало все неспокійніше. Гули, тупотіли ногами, вимагали світла (Олесь Гончар, II, 1959, 180); Інші свистали, ті кричали, ті тупотали (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 302); // на кого. Дуже сердитися, гніватися на когось, б'ючи ногами (ногою) об підлогу, землю. [Галя:] Розсердився ж він [батько] — боже як! Кричить, тупоче на мене; а далі взяв і прогнав (Панас Мирний, V, 1955, 191).