Тор
Тор, -ру, м. Слѣдъ, колея. Вх. Уг. 271. Шейк.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках ТОР
1) Колія. * Образно: "Отець Кралевич спішно переводив розмову на інші тори" (Хотк., Довбуш, 1965, 145).
2) Геометричне тіло, утворене обертанням круга навколо осі, що лежить у площині цього круга й не перетинає його: "Хмари дозоряної матерії стискуються не у сферу, а через обертання — у тіло, що прибирає форми тора, або, просто кажучи, бублика".
3) Бог грому та блискавки в германській та скандинавській міфології, син Одіна та Богині Землі Йорд. Тор є головним чином богом простих людей та часто бере сторону смертних супроти інших богів.
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Медіа
Див. також
Джерела та література
https://uk.wikipedia.org/wiki/Тор
Зовнішні посилання
Тора
То̀ра (івр. תורה — закон, вчення) — багатозначний термін:
1) У найширшому сенсі — вся сукупність юдейського традиційного віровчення (див. Юдаїзм). Розрізняють письмову Тору (див. ТаНаХ) і усну Тору (Талмуд). Згідно з переданням, Мойсей отримав від Бога усну Тору задля виявлення глибинного, езотеричного змісту Тори письмової. Упродовж багатьох поколінь вона передавалась винятково в усній традиції; у 2 ст. н.е. записана у вигляді Мішни (івр.משנה — повторення), пізніше — Гемари (арам.גמיר — вчення, або івр. גמרא — завершення, досконалість), які сукупно й склали Талмуд (івр.תלמוד — вчення). Згодом, в еру книгодруку, з огляду на цензуру, увесь Талмуд почали йменувати Гемарою.
2) Перша й головна частина ТаНаХу — священної книги юдаїзму. У християнському Старому Завіті має назву — П’ятикнижжя Мойсея (івр. חמש, «хумаш»; грец. Πεντάτευχος, «пентатека»).
Структура Тори
Тора містить 5 книг, які вважаються записаним одкровенням; традиційно йменуються за початковими словами тексту: בראשית, Берешіт, тобто «На початку» (у Септуаґінті — Γένεσις; у Вульґаті — Genesis; в українському перекладі — Книга Буття); שמות, Шемот — «І ось імена» (відповідно, Ἔξοδος; Exodus; Книга Вихід); ו'קרא , Вайікра — «І покликав» (відповідно, Λευιτικόν; Leviticus; Книга Левит); במדבר, Бемідбар — «В пустелі» (відповідно, Ἀριθμοί; Numeri; Книга Числа); דבר'ם , Дварім — «Слова» (відповідно, Δευτερονόμιον; Deuteronomium; Второзаконня або Повторення закону).
Згідно з юдейською традицією, текст Тори був записаний Мойсеєм зі слів Всевишнього; при цьому існують дві версії формування тексту: 1) книга була записана пророком за 40 днів, проведених на горі Синай; 2) текст укладався протягом 40 років мандрувань євреїв у пустелі. За однією з версій останні рядки Второзаконня (де йдеться про смерть Мойсея) записані наступником пророка — Ісусом Навином. Утім цю точку зору приймають не всі прибічники юдаїзму, оскільки вважають, що святість Тори співвідповідна лише пророчому дару Мойсея. Документарна гіпотеза
У середовищі біблеїстів домінують погляди, що Тора укладалась у період від Вавилонського полону (бл. 600 до н.е.) до перського панування (бл. 400 до н.е.), і є результатом поєднання кількох літературних традицій. Ця теорія, відома як документарна, була висунута в 16 ст. католицьким богословом А. Мазіусом і розвинена у подальшому Х. Віттером і Ж. Астрюком. Завершеного оформлення документарна теорія набула в 19 ст., завдяки працям К. Графа і Ю. Велльгаузена. Розрізняють принаймні чотири первісні документи (з деякими модифікаціями у західному християнстві), синтез яких сформував Тору: Ягвіст, де вживається ім’я Ягве на означення Бога (див. Елогіст і Ягвіст); Елогіст, який називає Бога ім’ям Елогім; Девтерономічна традиція, або Девтерономіст; Жрецький кодекс, або Священницький кодекс.
Підставою такого розрізнення стали очевидні відмінності фрагментів Тори за мовою й стилем викладення, наявність повторів тих самих тем (дублети), раптові переходи від однієї теми до іншої тощо. Відзначають, що для Ягвіста, який, напевне, походив з Південного царства (Юдеї) 8–7 ст. до н.е., характерним є образний, мальовничий стиль, численні антропоморфізми стосовно Бога; тоді як в Елогіста — автора, радше за все, з Північного царства (Ізраїлю) 8 ст. до н.е. — стиль суворий, стриманий, Бог трактується як чистий дух. Ідеї автора Жрецького кодексу (8–6 ст. до н.е.) зосереджені винятково у царині культу, зокрема на правилах ритуальної чистоти, і теж простежується антропоморфність Бога. Девтерономіст значно відрізняється за мовою від трьох попередніх джерел; головне завдання автора — централізація релігійного культу; Бог постає як абстрактна істота, сила якої зосереджена в Імені.
Документарна теорія не є загальновизнаною, оскільки текст Тори часто не піддається чіткому поділу на джерела. Наявність численних повторів пояснюють специфікою літературних традицій семітських народів, де цей засіб виконує естетичну і символічну функції; відмічають вплив усної народнопоетичної традиції тощо. Поряд із документарною гіпотезою висунуті фрагментарна, мінімалістична гіпотези походження п’ятикнижжя, гіпотеза додатків та ін. Сюжети і жанри книг Тори Буття
Перша книга Мойсея складається з 50 розділів, дія яких розгортається в Месопотамії (1–11), Ханаані й навколишніх землях (12–38) та Єгипті (39–50). Книга поділяється на 2 головні частини: 1) походження світу і людства (космогонія та антропогонія, Едем, гріхопадіння, до-потопна історія, всесвітній потоп і історія Ноя, Вавилонська вежа); 2) витоки Ізраїлю (історія патріархів Авраама, Ісаака та Якова, повість про Йосифа Прекрасного). Літературні жанри Книги Буття — міфічний та історичний епос, деколи з ліричними фрагментами. Текст демонструє близькість до поетики творів давніших семітських літератур (зокрема, шумерсько-аккадської), а також використовує деякі їхні сюжети, переосмислені з позицій монотеїзму (елементи космогонії і антропогонії, історія про потоп, ситуація близнюкового міфу тощо). Вихід Друга книга Мойсея складається з 40 розділів і обіймає період від початку поневолення нащадків Якова у Єгипті до першого місяця другого року після виходу з неволі і освячення дорожнього храму — Скинії (близько 210 років). Зміст поділяється на 3 частини: 1) вивільнення євреїв з єгипетського рабства (1–13:16); 2) подорож до гори Синай (13:17–18:27); 3) укладання і оновлення Завіту між Богом і обраним народом (19:1–40:8). Сюжети оповіді: історія Мойсея від народження до покликання Богом, кари єгипетські, перехід через Червоне море, Синайське Одкровення і Декалог, гріх «золотого теляти». Ретельно описана будова Скинії — місця зберігання найбільшої святині — Ковчегу Завіту. Дискусії про достовірність описаних подій мають давню історію. Єгипетські джерела жодним чином не згадують про описані у Виході події. Чимало біблеїстів вважають, що текст має не історичне, а винятково символічне, теологічне значення. Літературний жанр — історичний епос з ліричними (радше за все, фольклорно-пісенними) фрагментами. У тексті наявні запозичення з давньосхідних літератур, зокрема месопотамської (Закони Хаммурапі) та єгипетської (Повість про Синухе). Левит Третя книга Мойсея складається з 27 розділів і присвячена релігійним аспектам життя ізраїльського народу. У ній міститься 247 із 613 заповідей юдаїзму. Назва походить від священицького коліна Левія, оскільки більшість тексту складають саме приписи священикам (левітам), передані через Мойсея. Текст є логічним продовженням Книги Виходу, де описане відправлення культу у Скинії. За винятком кількох фрагментів наративного характеру, а також благословень і проклять, текст цілком носить законодавчий характер. Зміст поділяється на 5 частин: 1) про жертву (1–7); 2) про освячення священиків (8–10); 3) про чистоту й нечистоту (11–16); 4) особиста і сімейна святість (17–20); 5) літургійний порядок тощо (21–27). Головна мета тексту — створення Божої спільноти, зцементованої єдиним моральним законом. Числа Назва четвертої книги Мойсея, використана в Септуаґінті і Вульґаті, виправдана вміщеними у текст переліками ізраїльтян (1–4, 20). Єврейська назва «В пустелі» відповідає її реальному змісту, оскільки йдеться про мандри народу пустелею. Текст можна умовно поділити на 3 частини: 1) останні дні перебування народу на Синаї (1–10); 2) «40 років» у пустелі (10–22); 3) події на землі Моава (22–36). Літературний жанр: історичний епос вкупі з юридичними приписами, толедот (хронологія). Второзаконня (Повторення закону) П’ята книга Мойсея написана від першої особи і включає низку промов Мойсея та його благословення дванадцяти ізраїльським колінам. Описується смерть пророка на горі Нево. Книга суголосна з Першим одкровенням, отриманим Мойсеєм на горі Синай, і включає повторення фрагментів релігійних законів Книги Виходу. По суті, є передсмертним заповітом Мойсея молодому поколінню і призначенням Ісуса Навина наступником. Згідно з джерелами, сувої з текстом книги знайдено у Храмі (2 Царі 22:8-10), що надихнуло царя Осію (640–609 до н.е.) на релігійні реформи. Літературний жанр: історичний епос, юридична і дидактична оповідь. 3) В текстах Тори термін «тора» може бути використаний у вужчому смислі — на позначення окремого припису від Бога, заповіді чи сукупності законів культового характеру: наприклад «закон (тора) цілопалення», «закон (тора) жертви за провину» та ін. Джерела Тора (Пятикнижие Моисеево) / Предисл. О. И. Лупу. Київ : Юніор Пресс, 2006. 1136 с. Література Геллей Г. Біблійний довідник Геллея. Торонто : Всесвітня християнська місія, 1985. 858 с. Freedman D. N., Myers A. C., Beck A. B. Eerdmans dictionary of the Bible. Michigan : Wm. B. Eerdmans, 2000. 456 р. Головащенко С. І. Біблієзнавство. Вступний курс. Київ : Либідь, 2001. 496 с. Мень А. Библиологический словарь : в 3 т. Москва : Фонд имени Александра Меня, 2002. Ланглуа А., Муане Ле А., Спіс Ф. та ін. Святе Письмо в європейській культурі. Біблійний словник / Пер. з фр. З. Борисюк, Н. Лисюк. Київ : Дух і Літера, 2004. 314 с. Большой библейский словарь / Под ред. У. Элуэлла, Ф. Камфорта ; Пер. с англ. Санкт-Петербург : Библия для всех, 2005. 1503 с. Шифман И. Ш. Ветхий Завет и его мир. 2-е изд. Санкт-Петербург ; Издательство Санкт-Петербургского Университета, 2007. 216 с. Свідеркувна А. Розмови про Біблію: Старий Завіт. Львів : Свічадо, 2008. 428 с. https://www.youtube.com/watch?v=CjUZSrTNJQI
