Тлумити

ТЛУМ И ́ТИ , млю, миш; мн. тлумлять; недок. , перех. 1. Знищувати, нівечити. 2. Те саме, що заглушати . Леле! Хвиля тлумить крик рибалки гучний (Леся Українка, IV, 1954, 263) ; // перен. Тамувати, угамовувати почуття. [Прісцілла:] Та й не судила я. Хіба то суд? То стогін болю. Я його тлумила, поки могла... (Леся Українка, II, 1951, 504) . 3. розм. Те саме, що бити 2; лупцювати. Сьогодні неприємний день. Там Віра, у вітальні, тлумить непокірного Славка (Яків Качура, II, 1958, 20) . Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 156.