Тамувати

Тамува́ти, -му́ю, -єш, гл. 1) Останавливать, удерживать. Кровцю тамовали. Гол. І. 93. Тиха вода греблю рве, а бистра тамує. Ном. № ЗОЗО.

1. Зупиняти, затримувати вільний рух, плин чогось. Андрій розстебнув на грудях френч і підніс високо вгору поранену руку,.. це він тамував кров (Юрій Яновський. II, 1958, 172); — Живемо... Звичайнісінька рана... Ага, друга. Ух, ти!.. Тамуй крові Затискуй! (Олександр Довженко, I, 1958, 290); // у сполуч. зі сл. пориви, бажання, прагнення тощо. Стримувати чиїсь дії, угамовувати, заспокоювати когось. — Та я ї [її] вб'ю!.. Та я різати буду й душі надслухати! — але Катерина тамувала всі його пориви одним, поглядом (Гнат Хоткевич, II, 1966, 85); // Спричинятися до стримування, уповільнення якогось процесу, дії тощо, робити малопомітним, майже нечутним і т. ін. Страх! Прищеплений дитині, виплеканий анормальними умовами суспільними, він стає чіпкою пошестю, робиться потугою, що тамує вічний поступ усього живучого… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 150); Їй [весні] додають сили й краси не самі солов'їні співи, але й пахощі, що забивають дух, тамують биття серця і паморочать свідомість (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 77). Тамувати віддих (дихання, дух і т. ін.) — певний час затримувати дихання або дихати дуже тихо, звичайно від хвилювання, напруження тощо; Тамує віддих (дихання, дух і т. ін.) кому, безос. — комусь стає важко дихати. Слухає Тарас, серце, як камінь, б'є в грудях, аж віддих тамує (Степан Ковалів, Світ.., 1960, 40); Дух йому тамувала (Юрій Смолич, Реве та стогне.., 1960, 544).
2. Стримувати вияв мимовільних дій (плач, кашель, сміх і т. ін.). І в горлі вже не плач, а крик Тамує гірко мати (Леонід Первомайський, I, 1958, 232); Навіть поранені тамували стогін у собі, вслухаючись у наростаюче залізне скреготіння (Олесь Гончар, III, 1959, 371); Він важко перевів дихання, тамуючи хрипкий кашель, що рвався з грудей (Семен Журахович, Нам тоді.., 1968, 38); Вона.. кусала губи, тамуючи сміх (Юрій Мушкетик, Чорний хліб, 1960, 8); // Стримувати вияв якихось почуттів, угамовувати їх. Уляна зробила невелику паузу, тамуючи хвилювання (Олександр Довженко, I, 1958, 294); Він навчився тамувати у серці те зловісне горе, котре наринуло разом з війною на міста і села його Вітчизни (Натан Рибак, Час, 1960, 56); Чим ближче підходила вона до чорної смуги лісу, тим ставало їй страшніше. Та вона тамувала в собі отой мимовільний страх (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 229).
3. Задовольняти потребу в чомусь, якесь бажання (звичайно про голод, спрагу). Нізчимний суп майже не тамував голоду. Сеспель повсякчас відчував себе голодним (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 265); * Образно. Привели моряки його [судно], кинули в затоці й пішли собі, розпаливши апетити степових шукачів пригод. Не тільки такі, як Віталик, тамували тут пригодницьку свою жагу, а й серйозні дядьки (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 239).

Ілюстрації