Сьорбати

Сьорбати, -баю, -єш, гл. Хлебать. Сьорбай юшку, на дні рибка єсть. Ном. № 1200.

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

СЬОРБАТИ, сьорбаю, сьорбаєш, недок., перех. і без додатка, розм. 1. Їсти рідку страву, набираючи ложкою. Сьорбайте, хлопці, юшку, а риба насподі (Номис, 1864, № 11997); Нахиливсь [Карпо Петрович] над тарілкою і потиху почав сьорбати юшку, обводячи інколи оком світлицю (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 367); Ще не кипів куліш, і, дожидаючи, поки він звариться, всі [козаки] поважно сьорбали захалявними ложками з іншого казанка (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 65); // Їсти рідку страву, видаючи при цьому характерні звуки. Сьорбав [Андрій] юшку так голосно, наче хотів заглушити жінчине голосіння (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 22); Мовчить [Тарас] та сьорбає з ложки, аж луна йде (Степан Васильченко, Вибр., 1954, 157); Їв він якось особливо, зовсім не сьорбаючи з ложки (Іван Цюпа, Три явори, 1958, 7). ♦ Несолоно сьорбавши — не досягнувши чого-небудь. Тепер, коли небезпека була позаду, Ананію здавалося, що не так уже й страшно було. Не рискувавши, підеш несолоно сьорбавши... (Юрій Яновський, I, 1954, 141); Сьорбати носом — з шумом утягувати носом повітря, щоб затримати виділення слизу. 2. Пити, перев. видаючи при цьому характерні звуки. Вона швидко сьорбала його [чай], не даючи спочинку, а то зразу ухопила стакан і вихилила до дна (Панас Мирний, III, 1954, 278); Двоє незнайомих Сагайді бійців, сидячи під деревом, мирно бесідували, навперемінки сьорбаючи з казанка свіже.. молоко (Олесь Гончар, III, 1959, 318).