Сук

Сук, -ка, м. Сукъ. Сук не верба. Ном. № 1008. Ум. Сучо́к.

Академічний тлумачний словник української мови

СУК, а, чол.

1. Великий відросток, який відгалужується від стовбура дерева. З сука на сук стрибає, свище бурундук (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 135); // Частина зрубаної, зломленої, всохлої і т. ін. гілки, що залишилася на дереві. То всохлий сук обріже [селянин] десь на дереві, То щепі дасть бросток новий [нову бростку] (Микола Зеров, Вибр., 1966, 263); Здійняла [Мар'яна] з сука невеликий горщик і побігла до джерела (Михайло Стельмах, II, 1962, 224); // Відламок усохлої гілки. Пузанов упевнено проскакував поміж стовбурами,.. і жоден сук, жодна гілляка не хруснула під його чобітьми (Олесь Гончар, IV, 1960, 60).

2. Залишок від зрізаного бокового відростка в дошці, колоді. Гостра була сокира, та на сук наскочила (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 462); Батько помітив, що син усю свою злість виливає на круті суки. Він так розмахувався сокирою, що на нього страшно було глядіти, ніби весь світ хотів розбити (Михайло Томчаній, Жменяки, 1964, 147); * Образно. Бенедеві думки.. зупинялися на тім суці, з котрого вийшли, на старім і твердім суці суспільної нерівності між людьми (Іван Франко, V, 1951, 302).