Степ
Степ, -пу, м. Степь. Тут тобі, серденько, в степу погибати. Мет. 94. Степ широкий. Мет. 69. Послала мене мати в степ пшениці жати. Мет. 21. Степ і степ, ревуть пороги, і могилигори. Шевч. Ум. Степо́к, степо́чок.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення Великий безлісий, вкритий трав'янистою рослинністю, рівнинний простір у зоні сухого клімату. слова у сучасних словниках
Степ — біом помірного поясу, для якого характерне майже повсюдне поширення трав'янистої, в основному злакової рослинності на чорноземних і каштанових ґрунтах.
Генезис
Природними передумовами утворення степів є поєднання кліматичних і біологічних факторів. Клімат має поєднувати зволоження достатнє для росту трав з недостатнім зволоженням товщі ґрунту, що не дає розвиватися деревам. Подібні умови складаються за нечастих або ж нетривалих дощів. Головним біологічним фактором є наявність великої кількості пасовищних тварин, які настільки активно об'їдають рослинність, що подібний тиск витримують лише трави. Тобто розуміння степу як місцевості де дерева взагалі не ростуть є неправильним. Антропогенний вплив протягом тисячоліть, а саме випас тварин та вирубка лісів призвели до значного розширення степової зони. Сучасні дослідження свідчать, що наприклад в Україні степи є виключно антропогенними і розвинулися починаючи з 3 тисячоліття до н. е. До того часу зона лісостепу доходила безпосередньо до чорноморського узбережжя. «Сучасного» вигляду степи набули в перші сторіччя н. е. Невеликі заповідні ділянки українського степу без впливу людини та без пасовищних тварин заростають кущами та деревами втрачаючи власне степовий вигляд.
Клімат
Клімат помірно континентальний. Степова зона має найбільші теплові ресурси. Безморозний період триває до 220 днів. Середні липневі температури зростають у південному напрямі від +21,5 °C до +23 °C. Річні суми опадів зменшуються від 550 мм на півночі до 400 мм — на півдні. Характерною особливістю для степу є висока випаровуваність.
Ґрунти й рослинність
Для степів типовими є трав'яні угруповання, в складі яких переважають ксерофіти, зокрема в євразійському степу ковили, типчаки, житняки, келерії, тонконоги, з домішкою кореневищних злаків та посухостійкого різнотрав'я на чорноземних і каштанових ґрунтах[1].
Типи степів: Розрізняють два види степів:
Помірний степ, або так званий «справжній» степ, що розташований в континентальних районах світу.
Субтропічний степ — маючи засухостійку рослинність, розташований в найпосушливіших районах середземноморського типу клімату. Зазвичай короткий дощовий період.
Своєрідні типи степів — чагарниковий степ і альпійські луки.
Степ помірного поясу
Найбільша у світі зона степів, називається «Великий Степ», знаходиться на південному заході Росії і сусідніх країн Центральної Азії, що тягнеться від румунської Добруджі через Україну на заході через Туркменістан, Узбекистан і Казахстан до хребтів Алтаю, Копетдагу і Тянь-Шаню.
Центральна Анатолія в Туреччині, та Паннонійська рівнина Європі є холодним степом.
Інший великий терен степу — прерія — розташований в центральних штатах США й Західній Канаді. Степ Високих рівнин знаходиться в найзахіднішій частині регіону Великих рівнин, Чаннелед скрабленд в південній частині Британської Колумбії і штату Вашингтон[1].
У Патагонії Південної Америки також переважають степи. Відносно невеликі терени степу можна знайти у внутрішній частині Південного острова Нової Зеландії, а також в Угорщині (пуста).
Український степ
Докладніше: Український степ
В Україні степ збігається приблизно з Південною Україною, крім Кримських гір, та їх продовженням на південний схід — Передкавказзям. Степ займає майже 300 000 км² (40 %) української суцільної етнічної території і 460 000 км² (48 %) всіх українських земель. Степ майже цілком розораний, залишки колишньої рослинності збереглися у заповідниках і частково на схилах балок і долин річок. Відомими збереженими ділянками степової рослинності є Хомутовська цілина — частина Українського державного степового заповідника та Асканія-Нова.
Субтропічний степ В Європі, деякі середземноморські райони мають степову рослинність, такі як центральна Сицилія та центрально-східна Іспанія, особливо на південно-східному узбережжі (Мурсія), а також місця розташовані в дощовій тіні, на кшталт Сарагоси. В Азії це пустеля Тар на півострові Індостан, в Австралії — між хребтами Масгрейв (даунленди). В Південній Африці — Драконові гори (гірський велд). У Північній Америці це перехідна область між зонами з середземноморським кліматом і справжніх пустель, такі як Ріно, штат Невада, і внутрішня частина Каліфорнії. У Південній Америці — теплі степи пампи.
Тропічні луки і чагарники
Серед інших терен де випаровування в півтора рази більше за опади і за складом флори можна назвати Сахель в Африці і Сертао в північно-східній Бразилії.
Ілюстрації
.jpg)
|
|
|
СТЕП ксерофітна травниста формація, що виступає на територіях помірної зони з сухим континентальним кліматом; сюди належать степи: євроаз., північноамер., прерії і південноамер. пампи.
Медіа
http://video.yandex.ua/users/otatusik/view/23/user-tag/музыка/
Див. також
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%B1%D0%B0%D0%BA
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%B8%D0%BC
Джерела та література
1. Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
2.Докучаев В. В. «Русский чернозем» (1883). (рос.)
3.Докучаев В. В.«Наши степи прежде и теперь». СПБ., 1892. (рос.)
4.Бекетов А. «География растений» (1896). (рос.)
5.Гризебах «Растительность земного шара» (переклад та зауваження А. Бекетова, 1874).
6.Костычев «Почвы черноземной области» (1886). (рос.)
7.Измаильский «Влажность почвы» (1894). (рос.)
8.Танфильев «География растений» (1900). (рос. ) 9.Танфильев «Пределы лесов на юге России» (1894). (рос.)
10.Танфильев «Доисторические степи Европеййской России» (1896). (рос.)
11.Воейков «Климаты земного шара». (рос.)
12.Рупрехт «Геоботанические исследования о черноземе» (1866). (рос.)
13.Коржинский «Предварительный отчет о почвенных и геоботанических исследованиях 1886 года» (1887). (рос.)
14.Коржинский «Северная граница черноземно-степной области восточной полосы Европейской России» (2 ч. и приложение 1888 — 1891 года). (рос.)
15.Вальтер Г., Алехин В., Основы ботанической географии. М.—Л., 1936. (рос.)
16.Растительный покров СССР. М.—Л., 1956. (рос.)
17.Richhofen, «China» (т. I). (нім.)
18.Nehring, «Ueber Tundren und Steppen der Jetzt- und Vorzeit» (1890). (нім.)
19.Kerner, «Das Pflanzenleben der Donauländer» (1863). (нім.)
20.Woenig, «Die pusztenflora der grossen ungarischen Tiefebene» (1899). (нім.)
21.Whitney, «Climatic changes» (3 т., 1880—1882). (англ.)
22.Weaver J. Е., North American prairie. Lincoln, 1954. (англ.)
23.Weaver J. Е., Albertson F. W., Grasslands of the great plains. Lincoln, 1956. (англ.)
