Старожитній
Старожи́тній, -я, -є = Стародавній. Горе, що старожитні козаки, що з предкувіку козаками бували, військовій черні позавиділи. К. ЧР. 197.
Сучасні словники
СТАРОЖИ́ТНІЙ я, є. [нім. Altertümer] Який існував, жив у давні часи. У мистецтві завжди багато від дитинства. Це тонко вловив ще Маркс, говорячи про старожитніх греків (Літературна Україна, 17.X 1969, 3); Вже античні греки та старожитні індуси користувалися дощоміром (Вітчизна, 1, 1974, 172); // Який виник, був створений у давні часи. — Я б вам всі ваші призбирані старожитні вази і черепи порозбивала, наколи б попала в нетерпливість (Ольга Кобилянська, За ситуаціями, 1914, 89); // Який був поширений, прийнятний і т. ін. у давні часи. Мав методи, признаться, старожитні Тодось у садовому ремеслі (Максим Рильський, I, 1956, 176).
|
|
