Спішно

Спішно, нар. Поспѣшно, скоро, спѣшно. Сіли козаки і поїхали спішно. К. ЧР. 327. Дарма, що сліпий на одно око, а спішно робе чоботи. Волч. у.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Ілюстрації
3 Медіа
4 Див. також
5 Джерела та література
6 Зовнішні посилання

Сучасні словники

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 534.

СПІШНО.

1. Присл. до спішний 2. На вокзалі — лемент гудків: спішно перетягаються паровики й вагони на лівий берег Дніпра (Василь Еллан, II, 1958, 42); Бутаков спішно докреслював географічну, гідрографічну та мореплавну карти Аралу (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 403); Одного разу Синявіна спішно викликано з виробничої дільниці до контори (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 172); — Дочка моєї сестри зуміє показати себе на всякому місці; тілько що зробили ви діло спішно, да коли б воно не вийшло смішно! (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 160); Спішно піднявшись на ранній зорі, 3 косами йшли на жнива косарі (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 427); Маруся глянула... З пригорбка спішно біжить якийсь чоловік (Гнат Хоткевич, II, 1966, 239); [Юрист (молодий. Задиханий, спішно протовплюється і займає місце коло поета):] Яка досада! Як я запізнився! Кінчається промова? (Леся Українка, II, 1951, 511); // діал. Нетерпляче. Коли попадала [муха] в щілину між рамою й склом, дзижчала нервово і спішно (Гнат Хоткевич, II, 1966, 132); — Мамо! — Чого тобі? — Я хочу щось сказати, — мовив він спішно (Любов Яновська, I, 1959, 418).

2. у знач. присудк. сл., кому, з інфін. і без додатка. Не вистачає терпіння, не терпиться. Хлопець з чемності станув, хоча по ньому було видно, що моє здержування його майже боліло, так спішно було йому йти (Ольга Кобилянська, III, 1956, 43); — І спішно йому [вітрові], нема що казати: усе наперед виривається (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 165).