Спітніти

Спітні́ти, -ні́ю, -єш, гл. 1) Вспотѣть. покрыться потомъ. Як укрився кожухом на лежанці, то так спітнів. 2) Запотѣть. Накрили борщ тарілкою, а вона й спітніла. Новомоск. у.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

СПІТНІТИ, ію, ієш, док. 1. Укритися потом. В дворі Настя вимішуй свиням у цебрі — з цебра пара. Настя спітніла (Степан Васильченко, III, 1960, 330); Взимку дід Олофір тяжко захворів. Пішов вудити окунів і, доки прорубав ополонку, спітнів (Олесь Донченко, III, 1956, 107); Василь відчув, що його руки спітніли (Володимир Владко, Аргон. Всесв., 1947, 114); Враз мені стало душно, аж чоло спітніло (Ярослав Гримайло, Подробиці.., 1956, 79); // Стати вологим від поту, просякнутися потом. Матроська душа в комбайнера жива, спітніла тільняшка ряба, для хлопця такого і мирні жнива — гаряча нова боротьба (Микола Упеник, Вірші.., 1957, 60). 2. тільки 3 ос. Укритися краплями осілої пари; запотіти. Шибки в вікнах спітніли, неначе плакали гірками сльозами (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 348); Кожна бочка опечатана сургучем і позначена крейдою. Стеля і стіни пивниці спітніли (Михайло Томчаній, Жменяки, 1964, 34).

Всесвітній словник української мови

ПОТІ́ТИ (покриватися потом, виділяти піт), ПІТНІ́ТИ, ПРОПОТІВА́ТИ, МОКРІ́ТИ, УПРІВА́ТИ[ВПРІВА́ТИ], ПРІ́ТИрозм.,УПА́РЮВАТИСЯ[ВПА́РЮВАТИСЯ]розм.,ЗОПРІВА́ТИрозм. - Док.: употі́ти[впоті́ти], споті́ти, спітні́ти, пропоті́ти, змокрі́ти, упрі́ти[впрі́ти], упа́ритися[впа́ритися], зопрі́ти[зіпрі́ти]. Вулкан потіє і трудиться, Всіх лає, б’є, пужа, яриться, К роботі приганя майстрів (І. Котляревський); В Річинського пітніли руки навіть крізь рукавички, але пригортав Олену міцно (Ірина Вільде); - Скоро ти пропотієш, а там, дивись, і стане легше... (Вас. Шевчук); По коліно в болоті грузне кінь, в натузі везе кладь, мокріє, лисніє (К. Гордієнко); Саїд згадав Кампир-Рават і тих же дехканів, що, впріваючи, відкочували вагонетки або кайлували скелю (І. Ле); Петро мовчав та тільки прів і червонівся (Лесь Мартович); - Геть чисто впарився, сину, - жалівся він Цигулі. - Коли ж мало не всю худобу звели. Давайте на підмогу (А. Головко); Зопрівши від натуги, він протиснувся, нарешті, всередину, але.. побачити нічого не міг: спереду стояла глуха стіна широких спин (П. Панч).

Ілюстрації