Сопокій
Сопокій, -кого, м. = Супокій. За дурною головою нема ногам сопокою. Ном. № 6682. Супокій навкруг панує, Нерухомо степ лежить (Борис Грінченко, I, 1963, 47); Скрізь — порох, мертвий супокій, — як сумно у оселі цій! (Михайло Драй-Хмара, Вибр., 1969, 132); Заглядає ніч у вічі, В чорнім небі світить свічі, Розливає супокій... Спи, синочку рідний мій! (Максим Рильський, II, 1960, 189); Якийсь супокій обняв його, розкіш наповнила його душу (Іван Франко, VI, 1951, 376); Ще зелено кругом, але є жовте листя. Стоять, задумавшись на сонці, дерева,.. І ясний супокій всю душу залива (Валер'ян Поліщук, Вибр., 1968, 34); Життя не жартувало зі мною, і доводилося часом про літературні справи забути. А там — тільки хвилина супокою, вже й тягнеш як не щоденник, то зшиток із творами (Степан Васильченко, IV, 1960, 47); Натомлені, ..Вони [коні] вертаються. Лиш кілька стригунців Не хочуть ні вівса, ні сну, ні супокою (Максим Рильський, I, 1956, 82); — Добрий день вам, панно Маню! — обізвався я з уданим супокоєм (Ольга Кобилянська, III, 1956, 27); В очах Задумана й пильна глибінь супокою (Микола Бажан, Вибр., 1940, 194); — Справді, краще в ріднім краю Хоч і кости [кості] положить, Ніж в чужині в супокою, Хоч би і в достатку, жить (Іван Франко, XIII, 1954, 365); Ще ніхто не дивився на час, як на щось самостійне І не залежне від руху предметів чи їх супокою (Микола Зеров, Вибр., 1966, 137); // супокоєм, у знач. присл., діал. Спокійно. Якась біда не давала йому супокоєм і хвилинки посидіти (Лесь Мартович, Тв., 1954, 419).
Дати супокій — те саме, що дати спокій (див. спокій). Щоб серцеві бідному дать супокій, На рідну кохану свою Україну Полиньте на крилах укоханих мрій (Микола Вороний, Вибр., 1959, 45); Знайти супокій: а) заспокоїтися, набути душевної рівноваги. Батько ж Еней — неспроможен без сина знайти супокою — Каже Ахатові йти до причалів, і все розказати Синові, і самого привести до пунійського муру (Микола Зеров, Вибр., 1966, 240); б) умерти, бути похованим. Я ж буду у труні і.. Знайду під миртами солодкий супокій (Микола Зеров, Вибр., 1966, 445); Лишати (лишити) в супокою — те саме, що Лишати (лишити) в спокою (див. лишати). Посадивши його тут, наш кат на якийсь час лишив його в супокою (Іван Франко, IV, 1950, 226); Не давати (не дати) супокою — те саме, що Не давати (не дати) спокою (див. спокій). Думи носились по його голові одна за другою,.. не давали йому супокою (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 104); Не знати (не мати, не давати собі) супокою — те саме, що Не знати (не мати, не давати собі) спокою (див. спокій). Гадка... гадка гостить дома. Там, де браття рідні, милі Також томляться в тій хвилі Над роботою тяжкою І не знають супокою! (Іван Франко, XIII, 1954, 407); Не має русалонька І там супокою, Не втопила свого лиха Навіть під водою! (Леся Українка, I, 1951, 325); Нема (немає, не було, не буде) супокою — те саме, що Нема (немає, не було, не буде) спокою (див. спокій). [Коновалиха:] Нема мені супокою, нема радості: аби б який чоловік почав балакати зо мною, зараз молодиці і почнуть зморгуватись (Марко Кропивницький, I, 1958, 148); — Таким, як ми, — думав Василь, — і уві сні немає супокою (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 20).
