Слав’янин

Слав’яни́н, -на, м. Славянинъ. Щоб усі слав’яне стали добрими братами. Шевч. 238.

Сучасні словники

·Академічний тлумачний словник (1970—1980).

·Словник української мови. У 20-ти т.

·Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 552.

Тлумачення слова у сучасних словниках

1.СЛОВ’Я́НИ, в’я́н, мн. (одн. слов’яни́н, а, ч.; слов’я́нка, и, ж.). Велика група споріднених мовою та культурою народів, що живуть у східній і центральній Європі та азіатській частині СРСР і утворюють три парості: східнослов’янську (росіяни, українці, білоруси), західнослов’янську (поляки, чехи, словаки, лужичани), південнослов’янську (серби, болгари, хорвати, словенці, македонці). Слов’яни були споконвічними жителями Середньої і Східної Європи. Численні пам’ятки їх матеріальної культури відомі з II тисячоліття до н. е. (Іст. УРСР, І, 1953, 29); — Благородний і простосердий слов’янин, він [Святослав] завжди попереджав про свій похід: «Хочу йти на ви» (Довж., І, 1958, 293).

2.слов’я́ни = слов’я́нство (одн. ч. слов’яни́н, ж. слов’я́нка) — велика група споріднених мовою та культурою народів, що живуть у Східній і Центральній Європі та азіатській частині Росії, утворюючи три народності: східнослов’янську (українці, росіяни, білоруси), західнослов’янську (поляки, чехи, словаки, лужичани), південнослов’янську (серби, болгари, хорвати, словенці, македонці).

Див. також

http://ukrainopedia.wikia.com/wiki/Слов%27яни

Джерела та література

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 373.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 552.

Зовнішні посилання

http://ukrlit.org/slovnyk/slovnyk_ukrainskoi_movy_v_11_tomakh

http://ukrlit.org/slovnyk/zhaivoronok_znaky_ukrainskoi_etnokultury

http://sum.in.ua/s/slov.jany