Свіргун
Свіргун, -на, м. = Цвіркун. Вх. Пч. І. 6.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках
-СВІРГУ́Н, а. чол., діал. Цвіркун. Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 84. -Цвіркуни (лат. Grylloidea) — надродина комах з ряду прямокрилих, групи стрибаючих (лат. Saltatoria); характеризуються лапками, що складаються з 3 члеників, нерівними між собою ногами (передні бувають пристосовані до копання або ходіння), щетинкоподібними вусиками і ниткоподібними придатками (лат. cerci) на задньому кінці черевця; крила іноді відсутні, нижні крила довші верхніх, складаються вздовж і виступають з-під верхніх крил. У самців одна з жилок (лат. vena plicata) на передніх крилах (надкрилах) з численними мікроскопічними поперечними рубчиками, які, зачіпаючи за виступаючу жилку верхнього крила іншого боку, виробляють характерне сюрчання. Цвіркуни поширені в усіх частинах світу, в основному рослиноїдні і ведуть прихований спосіб життя, гніздяться зазвичай у землі. До цвіркунів відносяться цвіркуни, капустянка з копальними передніми ніжками і укороченими надкрилами, вона риє нірки в землі і шкодить при цьому корінням рослин, Myrmecophilus acervorum, дрібна комаха, яка живе в мурашниках та інші.
Поширення
Цей вид відомий в Центральній та Південній Європі, Малій та Західній Азії, Північній Африці. В Україні живе по всій території, утворює кілька географічних рас, що відрізняються розміром та забарвленням надкрил (у Степу та Лісостепу особини дещо більші та з чорними надкрилами, на Поліссі, в Карпатах та деяких районах Степу живуть дещо дрібніші особини, з жовтими боками надкрил, у деяких з них надкрила жовто-коричневі).
Морфологія
Тіло самця завдовжки 20—28 мм (іноді до 32 мм), самицi 25 - 40 мм, довжина яйцеклада в самиці 11—14 мм. Голова велика куляста, ширша за передньоспинку. Вусики дещо довшi за тулуб. Надкрила трохи коротшi за черевце, у самців наявний звуковий апарат, що утворений видозміненими жилками. Заднi крила можуть бути коротшими за надкрила й тодi повнiстю схованi пiд ними, а iнодi (рідше) значно довшi за надкрила й виглядають з-пiд них у виглядi двох гострих пiк (бо складаються повздовж багаторазово у виглядi вiяла). Проте навiть особини з довгими крилами не здатнi до польоту, оскiльки досить важкi. Забарвлення тулуба чорне, з матовим блиском, стегна заднiх кiнцiвок червонуватi, надкрила зазвичай так само чорнi, як i тiло (проте в деяких популяцiях бувають особини з жовтувато-коричневими надкрилами), зазвичай біля основи мають оранжеві або жовтi плями. У самок крила можуть бути сіруватими.
Ілюстрації
Медіа
Див. також
Джерела та література
1.Василь Козак Комахи України. — Підручники і посібники, 2010
2.Определитель насекомых Дальнего Востока СССР. Т. I. Первичнокрылие, древнекрылие, с неполным превращением. / под общ.ред. П. А. Лера. — Ленинград: «Наука», 1988. — С. 241—317. — 452 с.
3.Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона (1890—1907)
{{subst:Шаблон:Словник Грінченка і сучасність|підрозділ=Інститут мистецтв}}