Сап’янці

Сап’янці, -ців, м. мн. Сафьянные сапоги. Вас. 162. КС. 1893. V. 283. На козаку бідному летязі сап’янці, видні п’яти пальці. Мет. 377.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Словник української мови: в 11 тт.

САП’Я́НЕЦЬ, ч.

1. род. нця (мн. сап’я́нці, ів). Чоботи або черевики, пошиті із сап’яну. Полудрабок обшмульгав жовтий сап’янець і зробив смугу через усю халяву й передок (Н.-Лев., II, 1956, 317); — Що ж се я вбралась сьогодні у сап’янці червоні, наче у свято… (Коцюб., II, 1955, 43); В Лени на ногах сап’янці, синій на носках нашив (Тич., II, 1957, 322); * Образно. Осінь ступає в червоних сап’янцях, заквітчана у соняшники і китиці винограду (Вільде, Троянди.., 1961, 51); В кузні готують чересла вчорашні повстанці, А в небі зоря озуває червоні сап’янці (Мал., Серце.., 1959, 12).

2. род. нцю, рідко. Те саме, що сап’я́н. * У порівн. Червона, як сап’янець, краска облила її свіже лице (Мирний, III, 1954, 322).

Вікіпедія

Сап'янці́ — в Україні — святкові жіночі чобітки з особливої шкіри сап'яну червоного, жовтого, зеленого кольорів.

Носи чобітків трохи задерті, халявки невисокі, підбори — високі такі чобітки носили зазвичай колись жінки.

Були оформлені орнаментом.

У руських літописах 10 століття чоботи протиставляються личакам як знак приналежності до аристократії. Майстрів, що виготовляли чоботи, називали чоботарями (шевцями).

В Україні у XIX ст. були поширені такі види чобіт, як сап'янці (зроблені з сап'яну), червониці, пасові (суцільні з невідрізним передом)[2], витяжні (з передком і халявою, зробленими із суцільного шматка шкіри)[3], з закотом (з відігнутим назовні краєм халяв)[4]. Ознакою якісної виробки вважалося, коли взуття рипіло під час ходьби: існував навіть вираз «чоботи на рипу» («на рипах»)[5].

У середовищі робітничого класу Російської імперії були популярними так звані «російські» (рос. русские) чоботи. Коли колишній селянин облаштовувався в місті, ставав майстром або кваліфікованим робітником, він замовляв собі їх; кращими вважалися чоботи «на рипу». Щоб забезпечити гарантований «рип», чоботарі навіть вдавалися до таких прийомів, як закладання бересту між устілкою й підошвою[6] (повідомляється, що в Одесі для цієї мети використовували пісок). Серед російських ремісників і міщан поширення набули чоботи-«гармошки» — з рівними складками на халявах. Наприкінці XIX ст. з'явилися і чоботи «пляшками» (рос. сапоги бутылками) — з сильно опуклими лакованими халявами, їхню появу пов'язують з імператором Олександром III, який начебто почав їх носити одним з перших. Уподобали такі чоботи багаті селяни, купці, а також представники патріотично настроєної інтелігенції.

Чоботи, що закривають коліна, отримали назву ботфортів і були популярні в епоху бароко. У Радянській Армії солдати носили кирзові чоботи. У чоботі виділяють такі елементи: передок[7] (головки, головка)[8] — передня частина з миском, задник[9] (закаблук)[10] — задня частина, знизу до передка і задника кріпиться підошва з підбором (каблуком) і набійками. Зверху до передка і задника пришивається халява.

У чоботі виділяють такі елементи: передок[7] (головки, головка)[8] — передня частина з миском, задник[9] (закаблук)[10] — задня частина, знизу до передка і задника кріпиться підошва з підбором (каблуком) і набійками. Зверху до передка і задника пришивається халява.

Ілюстрації